Розділ «21»

Було надто холодно, щоб продовжувати стояти на вулиці, і вони завернули до центру. По дорозі двірнички відкидали сніг. Обоє йшли мовчки, він знав, що Гедвіг плаче.

— Вони сказали мені, що це мій обов'язок і що я виявлю таким чином людству послугу. Я не дуже в це вірив, але старався повірити. Пам'ятаєш ще той вечір минулого року, коли я прийшов до тебе і ти побачила мої сльози? Тоді я сказав, що це все від недомагання. Саме тоді все і сталося.

— Але як... Навіщо?...

— Якийсь жах пройняв мене. Все від нудьги і самотності. При одній згадці мене аж нудить. Я вже думав, що більше ніколи такого не робитиму... та все ж, знаю, варто мені залишитися знову самому, як знову буду готовий на все, що вони від мене зажадають. З такими помислами я і одружився з тобою. Якби я кохав тебе по-справжньому, то не вплутав би тебе у все це. Але ти мені потрібна, Геді. Без тебе я пропав.

— І як ти тільки міг піти на таке?

— Коли ти сам, коли ти в їхніх руках, то легко піддаєшся. А раз уже почав, то просто втягуєшся, і вже неспроможний з цим упоратися. Але ти вся промерзла. Ходімо додому.