Розділ «23»

Без Гедвіг він почував себе повного нікчемою. Здавалося, що йому вирвали серце. Роками він звик до самотності, але тепер йому навіть годі було витримати у квартирі. Через тиждень отримав листа, в якому Гедвіг писала, що, напевне, надірвалася в дорозі багажем, бо відкрилася кровотеча. Лікарі припинили її, але заборонили їй будь-яке фізичне навантаження і не рекомендують подорожувати. Вона повинна залишитися під лікарським наглядом і після пологів. Така домовленість у них була, але звістка прозвучала настільки переконливо, що від переживань він аж розхвилювався.

А якщо це правда? — подумав він. До лиха, про це вони і не подумали, як розрізнити правду від вигадки! Як це не видалось несусвітним, але раптом він почав собі докоряти, що відпустив її в такому стані у таку жахливо далеку дорогу залізницею. З того всього він накинувся на Юрія, що той не відправив її літаком, як він просив. Якби Юрій або Алексєй Ніколаєвіч хоч на мить запідозрили якусь підступність, то чекати наслідків довго не довелось би. Відвідавши лікарню, де Гедвіг стала на облік, куратору органів безпеки з Карлсгорста, який поцікавився станом її здоров'я, дали зрозуміти, що це справа лікаря, який курс лікування пацієнтові призначити. Тепер уже ніхто не сумнівався, що все це щира правда. За домовленістю Гедвіг продовжувала писати листи, в яких нарікала на вимушену розлуку і самотність. Вони знали, що листи їхні читають. Щойно тепер він усвідомив, наскільки кохає Гедвіґ, як сумує за нею. Хоч би на мить побачити її, почути її голос, вгадати її думки, відчути її поруч. В розлуці Леонід знаходив у Гедвіг стільки нового і славного, чого раніше не помічав. Йому важко було собі уявити, що ніколи більше її не побачить.

Наприкінці лютого Гедвіг написала, що порізала палець, що мало означати, що лист до голови комітету відправлено. Вже за пару днів йому про це повідомив Юрій. Відповідь була негативна: і мови не могло бути, щоб Леонід виїхав до Берліна. Хіба він про це не знав? Напориста у вас дружина, що набридає таким чином посольству й особисто голові! Леонід одразу відписав, щоб Гедвіг більше голові не писала. А перед Юрієм почав її обстоювати. Він просто не розуміє, як їй зараз там важко. Звичайно, їй не треба було так робити, але хіба не можна її зрозуміти? І показав Юрію її листи.

Коли відписував Гедвіг, то заспокоював її, щоб не переймалася тим, що всі старання дістати для нього дозвіл на виїзд пішли намарно. І щоб хоч якось її утішити, радив купити собі нове пальто, про яке вона давно вже мріяла. Рядки ці звучали як розрада, хоч насправді це була згода нав'язати контакт з американцями.

Коли кинув листа на пошті, його розібрав сумнів. Зненацька пригадалися слова Алексєя Ніколаєвіча: «Ви просто не маєте жодної уяви про те, що в Берліні діється. Ситуація змінилася радикально і стала просто критичною. Ви просто не маєте права наражатись на небезпеку! Місто аж кишить агентами та провокаторами!» Іншим Берлін Леонід і не знав, але навіщо наражати на безпеку дружину? Правда, він добре проінструктував її, але що там зараз насправді діється, він знати не міг. А що, коли Гедвіг потрапить у пастку? Цього б він собі ніколи не пробачив. Коли замовив телефонну розмову з Берліном, то заспокоївся щойно тоді, коли почув її голос. Як завжди, звучав він приємно і опановано. Можливо, тому, що не міг її бачити і змушений був вслуховуватися в її голос. Вже перші звуки її голосу розвіяли його тривогу, і він розповів, що написав, щоб вона купила собі пальто. Хай ще зачекає з покупкою, може, знайдеться якась дешевша оказія. Не такі вони вже й дешеві в Берліні. Його тепер поновили в Педінституті іноземних мов і пообіцяли нове помешкання на Ленінському проспекті. Так що гроші доведеться економити.

Коли вже поклав слухавку, його не покинуло почуття, що втратив щойно останній шанс. Шанс, якого більше не буде! Може, таки варто було заризикувати незважаючи ні на що.

Телеграма прийшла як сніг на голову: «син андреас тчк все в порядку тчк гедвіг». Леонід майже не міг повірити в це, адже вони сподівалися дитини дещо пізніше. І тим не менше, — «все в порядку!» Але згодом прийшов і лист, з якого з'ясувалося, що не все було в порядку. Пологи були важкі, дитина прийшла на світ здоровою, але ослабла Гедвіг. Долучена була і довідка пологового будинку, підписана головним лікарем: «Внаслідок сильних кровотеч стан здоров'я пані Свободи значно погіршився. В даний час пацієнтка перебуває в глибокому стані депресії і присутність чоловіка необхідна». Про таке вони навіть не домовлялися і йому важко було уявити собі, щоб Гедвіг переконала головного лікаря виписати таку довідку без вагомих причин. Напевне, вона справді важко хвора. Який лікар видасть таку фіктивну довідку?

Юрій одразу заявив, що поїздка неможлива, але Леонід не дав себе збити з пантелику. Він став домагатися зустрічі з Алексєєм Ніколаєвічем. Той, як завжди, ханжив. При сьогоднішньому стані медицини така кровотеча річ не серйозна. З нею швидко упораються, а щодо депресії, то жінки легко їй піддаються. Це пройде швидко. Тепер Гедвіг має сина, має ким піклуватися і чим швидше одужає, тим швидше побачить чоловіка. Цього він і бажає від щирого серця, бо навіть сімейні проблеми всіх його підлеглих разом не справляють йому такого клопоту, як ця. І нехай він тільки не сердиться. Шкода, що він зараз не зможе виїхати до Берліна, а змінити нічого не вдасться, так що хай краще забуде про поїздку. Можливо, це і послужить стимулом для швидшого одужання.

Посатаніти можна. Взяти і схопити того негідника за карк і викинути із-за стола! Але що це дасть? Треба Гедвіг написати, що не зможе приїхати. В кожне слово, кожний рядок він намагався вкласти свою любов, і стурбованість, і ніжність. Та де взяти ці слова? Якщо Гедвіг страждала від розлуки, як він, то й не дивно, що вона чахнула.

Згодом стали надходити повідомлення, в яких вона давала знати, що справи покращилися і все буде гаразд. Він не розумів, що мають означати ці слова. Хотіла вона дати зрозуміти, що ламала досі комедію? Чи шкодувала його? Гедвіг писала про дитину, що вона така мила. Але що йому з того, він її і не бачив. А ім'я Андреас він пов'язував з сивоволосим митрополитом з кучерявою бородою.

Проминули квітень і травень. Леонід продовжував навчатися, ходив на лекції та до їдальні зі своїми однокашниками, які були сповнені надіями і планами. Як справжні життєлюби вони проводили вільний час разом, слухали джазові платівки, гуляли по Бродвею, як називали поміж собою вулицю Горького. Та близько з ними він не сходився, а часами щиро заздрив їм. Особливо гостро він відчув це одного разу на виставі лялькового театру Образцова. П'єса критикувала американський спосіб життя з глибоким підтекстом, де містився натяк на життя радянське. Натяк був витончений на втіху молоді. Їх це збуджувало, наче той джаз, який щойно появився. Йому хотілося сміятися разом з ними, думати, як і вони, кепкувати так, як і вони, і довіряти їм. Власне це все, чого він завжди прагнув: учитися і щоб його залишили в спокої, планувати своє майбутнє і мати одробину щастя. Навіть тут, у Москві, яку не любив, він почував себе більш удома, ніж будь-де. І він подумав, що кожний тут може бути щасливим. Люди тут працювали і мали майбутнє. Займатись критиканством, кепкувати з нужди і біди завжди легко. Гедвіг він це прощав, вона так уже була вихована. Інша справа він, він сприймав ті вади інакше, він працював би тут і день і ніч, якби йому дали такий шанс. Якби його залишили в спокої. Як би він хотів разом з Гедвіг мешкати в одному із тих нових будинків, які довкола будувалися.

Минув і червень. На парад з нагоди двадцятиліття початку Великої Вітчизняної війни він не пішов. І в газетах, і по телебаченню висвітлювали цей парад, на якому була продемонстрована ще не бачена досі військова могутність держави. З репродукторів лунали запевняння Хрущова укласти ще до кінця цього року мирний договір з Німецькою Демократичною Республікою. А маршал оборони погрожував розправитися з паліями війни, з тими, хто погрожував радянській владі. Чи це кінець? Треба негайно прийняти рішення! Треба повідомити, щоб Гедвіг вийшла на американців. Незабаром червень. А якщо вибухне війна? Негайно треба втікати. Куди? А що буде з Німеччиною? Леоніда охопила паніка. Треба принаймні рятувати Гедвіг. Того ж дня написав їй листа, даючи зрозуміти, щоб негайно втікала до Західної Німеччини. Відповідь не забарилась. «Я сказала Лисому Карлу, — так вона називала карлгорстського куратора, — що здорова і готова повернутися разом з Андреасом до Москви. Ця звістка його втішила, і він пообіцяв мені негайно посприяти. Так що скоро побачимося...»

Цей крок можна було і передбачити: вона його ніколи не покине. Спочатку Леонід хотів Гедвіг ще зателефонувати, але зрозумів марність затії. Фатальний збіг обставин! Скоро вони будуть знову разом. Проте це його не тішило. Коли через декілька днів отримав телеграму, то подумав, що йдеться про дату прибуття Гедвіг. А коли відкрив її, то своїм очам не міг повірити: «андреас помер тчк приїжджай тчк вебер».