Розділ «21»

— Що ти маєш на увазі?

— Ти справді віриш, що вони п'ять-сім років нас не чіпатимуть, даватимуть платню, дадуть мені можливість байдикувати в інституті? Ти що, думаєш, я якийсь геній? Думаєш, що їм важко знайти когось мені на заміну? Та на моє місце знайдуться тисячі не менш вправних хлопців, з якими не матимуть жодних клопотів. Тож навіщо Алексєю Ніколаєвічу морочити собі голову зі мною? Єдине, що нам зараз на руку, це те, що рішення про нашу подальшу долю прийняте на самих верхах, і тут він нічого вдіяти не може. Хоч сумніваюсь, що він його виконає.

— А що зробить?

— Не знаю. У всякому випадку мені не треба вішати носа і тоді... Тоді є дві можливості, так мені здається. Те, що вони чекатимуть п'ять-сім років, виключено. Думаю, поки що мені ще довіряють і використають напевне тут. А я вже не можу, я втомився, Гедвіг.

— Не переживай так. Краще буде, якщо робитимеш те, чого хочуть вони.

— Ти нічого не розумієш, — відрізав він. — Це дуже страшно!

— Ти ж казав, що є дві можливості.

— А друга — що мені більше не довіряють і мене ліквідують. І тебе теж. На їхньому місці я так би і зробив.

— Леоніде! — тепер вона злякалася насправді.

— Настав час, щоб ти дізналася про все. Я б пожалів тебе, але ти мусиш нарешті знати, про що йдеться...

Тільки не це, раптом подумав він, тільки не це кляте бажання каятися. Чи не хоче він таким чином перекласти і на неї той нестерпний тягар, який ось-ось його розчавить? Який же він дурень, все марно, все даремно...

— Щоб вони там не казали, а вони таки бояться, що я можу потрапити до рук західних спецслужб. Я ж можу довести, що вони віддали наказ убити двох політичних діячів.

Все це видалося Гедвіг малозрозумілим, і вона запитально глянула на нього.

— Мушу тобі в чомусь жахливому признатися, чуєш, дівчинко? — проказав рішуче Леонід і зупинився.

— Так...?

— Це я скоїв ці вбивства. — Від цих слів йому ледь горло не здавило. Все! О боже, нарешті зізнався у всьому!

— О боже! — безпомічно зойкнула Гедвіг.

— Я двічі вбивав для них, — повторив Леонід. — Я не хотів цього, проте я зробив це, бо чинив як боягуз.

— Все це неправда! Скажи, що це неправда!

— Це правда! Я б усе віддав, щоб це було неправдою. Але це зробив я.