Розділ «14»

— Вона знає, хто ти насправді?

— Ні. Думає, що я перекладач, і то знає мене тільки під чужим прізвищем. Тільки прошу тебе, нікому про це не розповідай, гаразд? Навіть...друзям!

— Нікому, нікому, братику. Я не розкажу нікому. Але тобі доведеться колись-таки все їй розказати.

— Все у свій час. Особисто я проти. Думаю, що це буде для неї шоком, а втрачати її не хочу.

— А якщо не дістанеш дозволу, щоб одружитися з нею?

— Вона хоче, щоб я втік з нею на Захід. У Берліні це неважко.

— А чому не втікаєте вже? Хіба не через нас?

— Так і ні. Думаю, що вам би це так просто не минулося, і це теж поважна причина. Просто сам не хочу. Я знаю Захід і ненавиджу його. Я вірю в соціалізм, Мар'яно, вірю, що тут свобода, щастя і справедливість... переможуть, — швидко виправився він, коли побачив її вираз обличчя.

— На крові і сльозах, стражданнях і нужді, хіба я сліпа?

Мар'яна повернула фото.

— Передай Гедвіг мої вітання, коли побачиш. І скажи, що твоя сестра, яка тебе любить, покладає на неї великі надії.

— Вона не знає, що в мене є кревні.

— То розкажи при нагоді.

— І на що ти розраховуєш? Що вона мене наверне, як ви це називаєте?

— Ні. Сподіваюсь, що вона кохатиме тебе і після того, як ти все їй розкажеш. Це могло б стати твоїм порятунком.