Розділ «14»

Вона глянула на нього суворою вродою чорних очей, і обличчя її раптом просвітліло.

— Ти знаєш, що означає цей сон? Що Дмитро ніколи тебе не зрікався. Він постійно повторював: «Леонід не хотів нікого зрадити, він хотів вас тільки захистити...»

— Це правда.

— Він ще говорив тоді: «Я знаю Леоніда, він ще відречеться від них».

Щоб виявити своє примирення, Леонід поклав на її плече руку.

— Мар'яно, чом не забути нам про все? Що сталося, те сталося, а змінити ми й так нічого не зможемо.

— Я говорю про це, бо ти таки не зрікся їх, брате.

— Що ти маєш на увазі?

— А те, що ти у ніякій варшавській зовнішньоторговельній організації не працюєш і ніколи не працював на київських підприємствах.

Рука його так і впала з її плеча.

— Що ти хочеш тим сказати? — ледь чутно запитав він.

— Сам знаєш що.

— А звідки ти знаєш?

— Бо знаю!

— А вдома?

— Вдома нічого не знають. Думаю, що і в селі ніхто про це не має гадки.

«Але звідки їм стало про це відомо?» — розгублено подумав він. Це не були просто якісь здогади, бо говорила вона впевнено. Як таке могло трапитися? Хто тут у селі може знати, що він працює далеко за межами України? Родина якось до нього написала листа, всього один раз, на адресу поштової скриньки у Варшаві. Його ж відповідь, зрештою теж єдину, відправили тоді з Варшави.

— Я не знаю, де і ким ти працюєш, але ти продовжуєш працювати на КДБ.

Як вона могла про це дізнатися? І тут він пригадав свою останню поїздку до Москви, коли один з підлеглих Семьонова передав йому зброю і таблетки з протиотрутою. При цьому ще й сказав, щоб він до самого Берліна у жодному випадку не допустив митного догляду свого багажу. Якщо ж котрийсь із митників все-таки наполягатиме на своєму, то Леонід повинен попросити митну службу зателефонувати до Москви по певному номеру. Він ще подумав, що за дурість! Типово бюрократичні штучки. Ніби будь-який радянський, польський чи східнонімецький митник і так не здогадувався за номером пошти у візі, що він з КДБ. Адже його багаж і так ніколи не перевіряли. Чи ж би так не було і з номером варшавської поштової скриньки? Як він про це раніше не здогадався? Адже все може бути. Проте, знати про це могли лише втаємничені. А як могла про це дізнатися проста колгоспниця Мар'яна з далекого галицького села? Відповідь могла бути лише одна: рух опору продовжував діяти і всюди мав своїх людей. А його сестра активно брала в ньому участь. Отож вони, брат і сестра, по різних сторонах барикади!

— Вони тобі ще досі нашою сім'єю погрожують?