Розділ «7»

— Не довіряю я типам, які не мочать рук.

— З іншого боку, він обирає стародавні тексти, які мають сенс лише для нього. Псих причаївся.

— Скажу вам, — заговорив Жос, активно розмахуючи ножем, — що я не маю нічого проти старожитностей. Ви помітили, мій випуск навіть містить сторінку історії Франції? О, в мене це зі школи. Я дуже любив історію. Слухав, правда, не дуже, але все одно любив.

Жос доїв вечерю, і Декамбре замовив четверту карафку. Жос зиркнув на нього скоса. А цей аристократ любить хильнути. А скільки ж він випив, доки чекав на Жоса! Моряк сам намагався підтримувати запропонований темп, але вже відчував, як поступово втрачає контроль. Він зиркнув на Декамбре, який, по правді, теж уже не скидався на надто тверезого. Точно, він напивається, щоб набратися хоробрості і поговорити про кімнату. Але Жос і сам відтягував розмову. Доки вони тут базікають про те і се, ніхто не зачіпає тему пансіону. А отже, домовленість досі чинна.

— У глибині душі я дуже любив викладача, — додав Жос. — Хай би він навіть говорив китайською, мені це все одно сподобалося б. Коли мене вигнали з пансіону, то сумував я лише за ним. У Треґіє було не до сміху.

— Та що ви в біса робили в Треґіє? Я гадав, що ви з Ґільвінека.

— По правді, не робив нічого. Мене відправили в пансіон на перевиховання. Марно, тільки кігті обдерли. Два роки по тому мене відправили назад у Ґільвінек, бо я погано впливав на товаришів.

— Я знаю Трегіє, — сказав Декамбре, знову наповнюючи келих.

— А вулицю Свободи знаєте?

— Так.

— Так там він і був, цей пансіон для хлопців.

— Так.

— Одразу за церквою Святого Роха[15].

— Так.

— Ви збираєтеся «такати» на все, що я кажу?

Декамбре знизав плечима, і повіки його обважніли.

Жос похитав головою.

— Ви налигалися, Декамбре, — сказав він. — На ногах не тримаєтеся.

— Я налигався, але Треґіє знаю. Одне не заважає іншому.

Декамбре спорожнив келих і жестом попросив Жоса налити ще.