Розділ «17»

О п'ятій годині вечора двадцять три агенти кримінального розшуку зібралися навколо Адамберґа, вмостившись на стільці, встановлені поміж будівельного сміття. Бракувало тільки Ноеля і Фруасі, які спостерігали за майданом Едґара Кіне, і двох офіцерів, що чергували на вулиці Жан-Жака Руссо.

Адамберґ чіпляв кнопками до стіни великий план Парижа. Звіряючись зі списком, який він тримав у руках, комісар позначав великими шпильками з червоними голівками чотирнадцять багатоповерхівок, уже розмальованих четвірками, і зеленою шпилькою — п'ятнадцяту, де було скоєно вбивство.

— Сімнадцятого серпня, — почав Адамберґ, — на землі з'явився тип, що мав намір повбивати всіх. Назвімо його «CLT». Цей «CLT» не кидається бездумно до горла першого зустрічного перехожого. Він проводить підготовчу фазу, на яку витрачає майже місяць, але розпочато її, без сумніву, задовго до того. Злочинець атакує одразу на двох фронтах. Фронт перший: він обирає паризькі багатоповерхівки, де вночі малює чорні цифри на дверях квартир.

Адамберґ увімкнув прожектор і велика перевернута четвірка з'явилася на білій стіні.

— Це специфічна дзеркальна четвірка, що закінчується двома рисочками на хвості. Ці особливості притаманні кожному малюнку. Внизу праворуч художник додає три великі літери: «CLT». На противагу четвіркам, вони прості і без прикрас. Злочинець витворює цей сюжет на дверях усіх квартир, крім однієї. Ці двері обрано випадково. Здається, що критерії вибору нерозмальованих дверей нічим не вмотивовані. Помешкання розташовані в одинадцяти різних округах, на великих авеню та на маленьких вуличках. Номери будинків також абсолютно різні — парні й непарні. Та й самі будинки, багаті і бідні, представляють стилі різних епох. Складається враження, ніби «CLT» вирішив зібрати якомога більше різноманітних зразків у свою колекцію. Так, ніби хотів сказати, що може дістатися до кожного: нікому не втекти.

— А мешканці? — запитав лейтенант.

— Трішки пізніше, — відповів Адамберґ. — Ці дзеркальні четвірки мають особливе значення: колись цю цифру використовували як талісман для захисту від чуми.

— Якої чуми? — пролунав голос.

Адамберґ з легкістю впізнав брови бригадира.

— Чума, Фавре, була лише одна. Данґларе, нагадайте, будь ласка, три фази її розвитку.

— Чума з'явилася на Заході у 1347 році, — сказав Данґлар. — За п'ять років вона спустошила Європу від Неаполя до Москви і вбила тридцять мільйонів людей. Цей жахливий період у житті людства було названо Чорною смертю. Ця назва дуже важлива для розслідування. Вона походить від...

— Три фази, Данґларе, — перервав його Адамберґ.

— Потім вона знову періодично виникала, приблизно раз на десять років, знищуючи цілі регіони, і відступила лише у вісімнадцятому столітті. Я ще не згадував ні про пізнє Середньовіччя, ні про сучасність, ні про Схід.

— Чудово, і не згадуйте. Цього вистачить, аби зрозуміти, про що йдеться — про чуму, яка вбиває людину за п'ять-десять днів.

Після цього повідомлення всі почали перешіптуватися. Адамберґ уклав руки в кишені і, схиливши голову, чекав, доки аудиторія заспокоїться.

— А чоловік з вулиці Жан-Жака Руссо помер від чуми? — запитав переляканий голос.

— Я дійду до цього. А поки що другий фронт: сімнадцятого серпня «CLT» озвучує своє перше оголошення на міському майдані. Він зупиняє свій вибір на перехресті бульвару Едґара Юне і вулиці Деламбр, де одна людина досить-таки успішно відновила професію вуличного Глашатая.

Праворуч піднялася рука.

— Що це за професія така?