Розділ «8»

Значну частину четвірок у тих трьох будинках уже витерли, особливо у Вісімнадцятому окрузі. Адже, за свідченнями мешканців, з часу акту вандалізму минуло вже вісімнадцять днів. От тільки ця акрилова фарба виявилася дійсно якісною. Від неї на дерев'яних дошках зосталися добре помітні чорнуваті сліди. Натомість у багатоповерхівці Маріз багато шедеврів досі лишилися недоторканими, тому Адамберґ попросив фотографа зробити кілька світлин до того, як їх знищать.

Ті четвірки намальовано було від руки, а не через трафарет, однак усі вони мали спільні особливості: висота — сімдесят сантиметрів, ширина великої риски — не менше трьох. А ще всі вони були дзеркальними, з ніжкою і двома рисочками на кінчику.

— Чудова робота, правда? — звернувся він до Данґлара, який мовчав протягом усієї експедиції. — Вправний художник. Він малює, не відриваючи пензля, наче це китайський ієрогліф.

— Беззаперечно, — сказав Данґлар, умощуючись у машину праворуч від комісара. — Стиль графіки красивий, швидкий. У нього талант.

Фотограф поклав свої інструменти на заднє сидіння, і Адамберґ м'яко рушив.

— А ці світлини термінові? — запитав Бартено.

— Зовсім, ні, — сказав Адамберґ. — Принесіть мені їх, коли зможете.

— Можу за два дні, — запропонував фотограф. — Сьогодні ввечері маю зробити серію знімків для поліційного управління.

— До речі, щодо Управління. Не варто розповідати їм про це. Нехай ця маленька прогулянка залишиться між нами.

— Якщо в нього талант, — утрутився Данґлар, — він може бути художником.

— Ні, не думаю. Це ж не витвори мистецтва.

— Але їхня сукупність може стати витвором. Уявіть собі, якщо хлопець накинеться на сотню будинків, то про нього зрештою заговорять. Масштабний феномен, який бере у творчі заручники суспільство — чим вам не «інтервенціонізм»[16]. За півроку ми вже знатимемо ім'я автора.

— Так, — сказав Адамберґ. — Можливо, ви маєте рацію.

— Так і є, — утрутився фотограф.

Його прізвище враз зринуло у пам'яті Адамберґа: Братено. Ні, Бартено. Сухоребрий, Рудий, Фотограф — Бартено. Дуже добре. Ну а щодо імені, нічого не вдієш: не можна ж вимагати від людини неможливого.

— У мене, в Нантеї, — вів далі Бартено, — був один кадр, який розмалював сотню міських смітників у червоний колір з чорними крапочками. Здавалося, ніби зграя велетенських сонечок атакувала місто, і кожне причепилося до стовпа, як до гігантської гілочки. І ось уже за місяць цей тип отримав роботу на найбільшій місцевій радіостанції. Тепер має серйозний вплив на місцеву культуру.

Адамберґ мовчки вів машину, спокійнісінько маневруючи у шестигодинному заторі. Авто повільно під'їжджало до кримінального розшуку.

— Дещо не сходиться, — сказав він, зупинившись на червоне світло.

— Я бачив, — перервав його Данґлар.