Розділ «13»

Адамберґ узяв таксі, аби після «Вікінга» відвезти Данґлара додому, а тоді подався під вікна Камілли. З тротуару було видно освітлене вікно її майстерні під дахом. Кілька хвилин він стояв, обпершись на капот своєї машини, і дивився втомленим поглядом на це світло. Цей абсурдний і метушливий день розтане в тілі Камілли, і від усіх вигадок про чуму не лишиться більше нічого, крім уривків, що обернуться на серпанки, а тоді і зовсім зникнуть.

Він піднявся на сьомий поверх і тихо зайшов. Коли Камілла творила музику, то завжди лишала двері відчиненими, щоб не перериватися під час такту. Камілла в навушниках сиділа за своїм синтезатором. Поклавши руки на клавіші, вона всміхнулася йому і жестом показала, що ще не закінчила. Адамберґ так і лишився стояти, прислухаючись до нот, що долинали з навушників, і чекав. Молода жінка попрацювала ще з десять хвилин, а тоді зняла навушники і вимкнула синтезатор.

— Пригодницький фільм? — запитав Адамберґ.

— Наукова фантастика, — відповіла Камілла, підводячись. — Серіал. Мені замовили шість серій.

Камілла підійшла до Адамберґа і поклала руки йому на плечі.

— Якийсь тип з'явився на землі як грім серед ясного неба, — пояснила вона, — наділений надприродними здібностями і бажанням усіх повбивати. Ніхто навіть не знає чому. Здається, це питання нікого не хвилює. Бажання вбивати вимагає не більше пояснень, ніж бажання випити. Він хоче вбивати, і все тут, така ось у нас відправна точка. Особлива прикмета — він ніколи не пітніє.

— А в мене також наукова фантастика, — сказав Адамберґ. — Я зараз на початку першої серії, і тому нічого не розумію. На землі з'явився якийсь тип, наділений бажанням усіх повбивати. Особлива прикмета — він розмовляє латиною.

Посеред ночі Адамберґ розплющив очі, відчувши, як Камілла ворухнулася. Вона заснула, поклавши голову йому на живіт, а він обіймав її руками і ногами. Його сонна свідомість мимоволі звернула на це увагу. Він трішки посунувся, щоб лишити для неї більше місця.