Розділ «32»

Сам Дамас зберігав спокій. На його обличчі не промайнуло ні тіні клопоту, ні запитання. Не чинячи жодного опору, він дозволив себе арештувати, посадити в машину й відвезти у кримінальний розшук. Він не зронив ні слова, навіть не спробував приховати обличчя. Це був найспокійніший затриманий з усіх, з ким Адамберґу доводилося мати справу.

Данґлар сів на край столу, Адамберґ притиснувся до стіни, а Ноель і Вуазене стали в кутах кімнати. Фавра посадили за стіл у кутку, щоб задокументувати допит. Дамас, спокійно розвалившись на кріслі, відкинув довге волосся назад і чекав. Його закуті в кайданки руки лежали на колінах.

Данґлар непомітно вийшов, щоб винести Пухнастика до його кошика і попросив Мордана і Меркаде принести всім поїсти і попити, а також, якщо вони будуть такими люб'язними, півлітра молока.

— Це для затриманого? — поцікавився Мордан.

— Для кота, — делікатно уточнив Данґлар. — І якби ви могли наповнити його мисочку, це було б дуже мило. Я буду зайнятим увесь вечір, а може, і всю ніч.

Мордан запевнив, що на нього можна покластися, а тоді Данґлар повернувся на своє місце на краю столу.

Адамберґ якраз знімав кайданки з Дамаса, хоча Данґлар уважав, що це робити зарано: лишалося ще одне незаґратоване вікно, а про реакції цього чоловіка вони не знали нічого. Втім, комісара це зовсім не обходило. По-справжньому його хвилювало зовсім інше: цього типа звинувачено в тому, що він — сіяч чуми, без жодного путящого доказу. Миролюбний вигляд Дамаса повністю заперечував це. Вони розшукували високоінтелектуального ерудита, а Дамас був чоловіком простим, навіть трохи загальмованим. І видавалося зовсім неможливим, що цей юнак, стурбований винятково своєю фізичною формою, міг надсилати настільки складні листи Глашатаю. Данґлар стривожено запитав себе, чим узагалі думав Адамберґ, коли зважився на цей безпрецедентний арешт. Від страху він навіть куснув себе за внутрішній бік щоки. Як на нього, Адамберґ ось-ось опиниться в глухому куті.

Комісар уже поговорив із заступником прокурора й отримав ордери на обшук крамниці Дамаса та його помешкання на вулиці Конвансьйон.

П'ятнадцять хвилин тому туди поїхало шість оперативників.

— Дамасе Віґ'є, — почав Адамберґ, зазирнувши в пошарпане посвідчення особи. — Вас звинувачено у вбивстві п'яти осіб.

— Чому? — запитав Дамас.

— Тому що вас звинувачено, — повторив Адамберґ.

— Он як. Ви кажете, я вбивав людей?

— П'ятьох, — сказав Адамберґ, поклавши перед Дамасом фотографії жертв і називаючи їхні імена одне за одним.

— Я нікого не вбивав, — сказав Дамас, глянувши на них. — Можна я піду? — додав він, підводячись.

— Ні. Вас затримано. Ви можете комусь зателефонувати...

Дамас здивовано глянув на комісара.

— Але я й так можу телефонувати, коли хочу.

— Цих п'ятьох людей, — сказав Адамберґ, показуючи йому фото, — було задушено за тиждень. Чотирьох у Парижі й одного в Марселі.