TextBook — Розповідай, — повторив Адамберґ, коли Рубо брався за дуже солодку каву з молоком. — Скільки вас було?
— Семеро, — прошепотів Рубо. — Ми зустрілися в барі, чесно.
Адамберґ зазирнув у великі чорні очі й помітив, що крихта правди прослизнула за цим «чесно».
— Що ви там робили?
— Нічого.
— Рубо, у мене в камері сіяч. Якщо хочеш, я закрию тебе з ним, заплющу очі і закінчимо з тим. За півгодини ти помреш.
— Що ж, ми нашугали одного хлопця.
— Навіщо?
— Складно пояснювати. Нам заплатили, аби цей тип розповів дещо, ось і все. Він щось у когось поцупив і мав повернути. Ми його нашугали, така була угода.
— Угода?
— Ага, нас найняли. Підробіток.
— І де ж ви його «нашугали»?
— В одному спортзалі. Нам дали адресу, прізвище типа і назву бару, де ми мали зустрітися. До того ми одне одного не знали.
— Зовсім?
— Так. Нас було семеро, і ми не були знайомими. Він знайшов нас поодинці. Хитрюга.
— Де він вас знайшов? — Рубо знизав плечима.
— Там, де можна знайти типів, які не проти нашугати інших за бабоси. Нічого унікального. Мене відкопали в купі лайна на вулиці Сан-Дені. Чесне слово, я вже давно нічого такого не роблю. Чесне слово, комісаре.
— Хто тебе найняв?
— Не знаю, все було написано. Одна дівка мені принесла листа. Папір здавався дорогим, чистим. Я і довірився.
— Від кого?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мерщій тікай і довго не вертайся» автора Фред Варгас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „33“ на сторінці 7. Приємного читання.