Розділ «32»

— Так, — сказав Дамас. — Саме так пояснюють журналісти.

— Це ти малюєш четвірки. Ти підкидаєш бліх. Ти вбиваєш.

— Hi.

— Ти маєш дещо зрозуміти, Дамасе. Ці блохи, яких ти переносиш, стрибали по тобі так само, як і по інших. А ти не часто переодягаєшся і не часто миєшся.

— Я минулого тижня помив голову, — заперечив Дамас.

І знову Адамберґ затремтів перед щирістю, яка вигравала в очах юнака. Таку саму щирість він бачив в очах Марі-Бель.

— Ці зачумлені блохи також на тобі. Але ти захищений, у тебе є діамант. Отже, вони не можуть нічого тобі зробити. Але якби в тебе не було каменя, Дамасе?

Дамас стиснув пальцями перстень.

— І якщо ти до цього не причетний, — звів далі Адамберґ, — то нема чого турбуватися. Бо тоді у тебе просто немає бліх. Розумієш?

Адамберґ мить помовчав, відстежуючи найдрібніші зміни у виразі обличчя підозрюваного.

— Дай мені свій перстень, Дамасе.

Дамас не ворухнувся.

— Усього на десять хвилин, — наполягав Адамберґ. — Я поверну тобі його, присягаюся.

Адамберґ простягнув руку і чекав.

— Твій перстень, Дамасе, зніми його.

Дамас не ворушився, як і всі решта у цій кімнаті. Данґлар бачив, як риси обличчя підозрюваного почали брижитися. Щось ворушилося.

— Дай його, — сказав Адамберґ, не опускаючи руки. — Чого ти боїшся?

— Я не можу його зняти. Я присягнувся. Тій дівчині, яка вистрибнула. Це її перстень.

— Я поверну тобі його. Дай його, зніми.

— Ні, — відповів Дамас і заховав ліву руку під стегно.