Розділ «32»

Дамас знову стиснув губи. Задзеленчав телефон — на лінії слідчий суддя.

— Він заговорив? — запитав суддя.

— Ні. Замкнувся в собі, — відповів Адамберґ.

— Маєте якісь зачіпки?

— Жодної.

— Обшук?

— Марний.

— Покваптеся, Адамберґу.

— Ні, хочу розпочати кримінальне провадження, пане суддя.

— Без варіантів. У вас нема жодного доказу. Розговоріть його або відпускайте.

— Віґ'є — не справжнє ім'я, його документи — фальшиві. Мова йде про Арно Дамаса Еллер-Девілля, він п'ять років відсидів за вбивство. Цього недостатньо для кримінального провадження?

— Зовсім ні. Я чудово пригадую справу Еллер-Девілля. Його засудили, тому що свідчення сусідів вразили присяжних. Але його версія була не гіршою за версію звинувачення. Не можна вішати на нього чуму тільки через те, що він сидів у в'язниці.

— Замки відкривалися спеціалістом.

— У вас там на майдані й інших колишніх в'язнів не бракує, чи я помиляюся? Дюкведік і Ле Ґерн підкуті не гірше за Еллер-Девілля. А про нього у в'язниці добре відгукувалися.

Суддя Арде був людиною твердою, але водночас чутливою і обережною. Рідкісне поєднання рис, яке, однак, не влаштовувало сьогодні Адамберґа.

— Якщо відпустимо цього типа, — сказав Адамберґ, — я не гарантую нічого. Він знову почне вбивати або вислизне з наших рук.

— Жодної кримінальної справи, — твердо закінчив Арде. — Або примудріться роздобути докази до дев'ятнадцятої години тридцяти хвилин завтрашнього дня. Докази, Адамберґу, а не якась плутана інтуїція. Докази. Наприклад, зізнання. На добраніч, комісаре.

Адамберґ поклав слухавку і довго мовчав. Ніхто не наважувався перебити його. Він притулявся до стіни або блукав кімнатою, опустивши голову і склавши руки. Данґлар бачив, як на його щоках під шкірою з'являється дивне сяйво зосередження. Та попри всю концентрацію він не міг знайти щілину, через яку можна було б достукатися до Арно Дамаса Еллера-Девілля. Бо Дамас міг убити свою подружку і підробити папери, але сіячем Дамас не був. І якщо цей тип з порожнім поглядом знав латину, він з'їсть свою сорочку.

Адамберґ вийшов, щоб зателефонувати, а тоді повернувся до кімнати.

— Дамасе, — знову взявся він за старе. Комісар витягнув стільця і сів біля підозрюваного. — Дамасе, ти сієш чуму. Ти підкидаєш послання в урну Жоса Ле Ґерна вже більше місяця. Ти вирощуєш щурячих бліх, яких і підкидаєш під двері своїм жертвам. Ці блохи сіють чуму, вони інфіковані і кусаються. На трупах є сліди від їхніх смертельних укусів, а тіла почорнілі. Всі п'ятеро померли від чуми.