Розділ «VIII»

— А у вас тут чимало знайомих, — зауважила трохи згодом Патріція Гольман.

— Таких і справді чимало, — відповів я задерикувато. Я відчув на собі її погляд.

— Думаю, що нам треба повертати назад, — сказала вона.

— Та й я так думаю, — погодився я. Ми спинились перед її парадним.

— На все добре, — попрощався я, — нехай вам буде весело!

Вона не відповіла. Зробивши певне зусилля, я одвів погляд від кнопки дзвінка на дверях і подивився на неї. Я не повірив власним очам: замість образи, вона, здавалось, ледве стримувала сміх, в очах її замерехтіли вогники, і от вона розсміялась, щиро, безтурботно, ніби висміюючи мене…

— Яка ж ви дитина, — сказала вона, — боже, яка ж ви ще дитина!

Я витріщив на неї очі.

— Авжеж, — нарешті заговорив я, — ще б пак… — І раптом я знайшов правильний тон: — Ви, певно, вважаєте мене мало чи не за ідіота?

Вона сміялась… Я швидко зробив крок уперед, міцно притяг її до себе — хай думає, що хоче. її волосся лоскотало мої щоки, обличчя було перед самими очима, я відчув тонкий персиковий запах її шкіри, очі її наблизились до моїх, і раптом я відчув її губи у себе на устах.

Перш ніж я зрозумів, що саме сталося, вона зникла.

По дорозі назад я знову спинився коло казана з ковбасками нашої «матінки».

— Дай-но мені велику порцію ковбаси! — зажадав я весело.

— З гірчицею? — спитала «матінка», вбрана в чистий білий фартух.

— Побільше гірчиці, матінко!

Отак стоячи, я зі смаком з'їв ковбасу; з кафе «Інтернаціональ» Алоїс виніс мені до неї кухлик пива.

— Людина — це чудернацьке створіння, правда, матінко? — сказав я.

— Авжеж, — завзято підтвердила «матінка», — вчора підходить один пан, з'їдає дві віденських ковбаски з гірчицею, а грошей — немає. «Що ж, — думаю собі, — уже пізно, навколо ні душі, що його вдієш — нехай собі йде, адже буває часом і таке». І що ж ти думаєш, приходить він сьогодні, платить за ті віденські ковбаски та ще й на чай мені дає…

— Це — людина довоєнних часів, матінко! А як загалом ідуть справи?

— Погано. Вчора сім пар віденських і дев'ять сардельок. Знаєш, якби не дівчата, давно б мені була скрута