Розділ «XVII»

— Що — вже повернулися?

— Як бачите. Що-небудь сталося за цей час?

— Для вас — нічого. Пошти теж не було. Але пані Бендер вибралася.

— Он як! Чого ж це вона?

Пані Залевська взялася в боки.

— Тому, що всюди багато негідників. Вона поселилася в християнський приют. З своєю кішкою і всім своїм копійчаним добром.

Вона розповіла, що дитячий притулок, у якому пані Бендер няньчила немовлят, за цей час збанкрутував. Його управитель, пастор, затіяв невдалу спекуляцію на біржі. Пані Бендер звільнили, причому вона ще втратила зарплату за два місяці.

— Знайшла вона вже собі іншу роботу? — машинально спитав я.

Пані Залевська лише красномовно глянула на мене.

— Ну та, звичайно, ні, — пробурмотів я.

— Я сказала їй, що вона спокійно може лишитись тут. З платнею можна й почекати. Але вона не схотіла.

— Бідні люди здебільшого всі чесні, — сказав я. — Ну, а хто ж тепер поселяється сюди?

— Гассе. Ця кімната дешевша за ту, що Гассе займали досі.

— А як з кімнатою Гассе?

Пані Залевська здвигнула плечима:

— Там видно буде. Я не дуже розраховую на те, щоб прийшов хто-небудь новий.

— Коли вона звільняється?

— Завтра. Гассе вже перебираються.

— А скільки, власне, коштує та кімната? — спитав я.

Мені раптом прийшла в голову нова думка.