Розділ «XIV»

— Пів п'ятої, — підтвердив я, — припускаємо, що це точний астрономічний час. Але ж кожен може часом запізнитись. До речі: я пропоную тобі подвійний заклад — два проти одного…

— Згода! — урочисто заявив Готфрід. — Це значить, що ти ставиш мені безплатно чотири пляшки джину. Героїзм приреченого! Чесний вчинок, дитинко, але й хибний…

— Почекаємо…

Я вже давно не був такий певний успіху, як це удавав. Навпаки, я припускав, що тепер уже напевно булочник більше не вернеться. Треба було його затримати тоді, вранці. Він був надто ненадійною людиною.

Коли гудок фабрики ліжкових пружин, що містилася навпроти нас, прогучав п'ять, Готфрід мовчки поставив передо мною на стіл ще три порожніх пляшки з-під джину. Тоді сперся на вікно і втупив у мене погляд.

— Щось така спрага в мене… — багатозначно сказав він через якийсь час.

У цей момент я виразно почув гуркіт фордового мотора на вулиці, і зараз же по тому машина булочника завернула до нашого подвір'я.

— Якщо тобі хочеться пити, любий Готфріде, — вимовив я з почуттям власної гідності, — то біжи швидше та купи дві пляшки рому, які я виграв у тебе на парі. Зможеш випити ковточок безплатно… Бачиш онде на дворі булочника? Психологія, юначе мій! А тепер прибери звідси оці порожні пляшки! Потім зможеш виїхати на заробіток таксомотором — адже для складнішої комерції ти ще замолодий. Привіт, синку!

Вийшовши надвір, я розказав булочникові, що машину, мабуть, можна буде придбати. Щоправда, клієнт править поки що сім тисяч п'ятсот марок, але коли побачить готівку, то, безперечно, віддасть машину за сім тисяч.

Булочник слухав мене так неуважно, що я аж остовпів. Нарешті я вимовив:

— О шостій я ще раз до нього подзвоню.

— О шостій?

Булочник стрепенувся, наче прокинувся від своєї заціпенілості.

— О шостій мені треба… — Він раптом обернувся до мене. — Поїдете зі мною?

— Куди? — здивувався я.

— До вашого приятеля, художника. Портрет готовий…

— Ах, от що! До Фердінанда Грау?

Він кивнув.

— Їдьмо разом. Тоді пізніше поговоримо й про машину.

Здавалося, ніби для нього важливо саме те, щоб не їхати самому. А для мене було важливо не спускати його з очей. Тому я швидко погодився: