TextBook Булочник стояв у нерішучості. Я глянув на Ленца. Він зараз же спитав:
— А ти не зможеш іще раз таки спробувати?
— Це-то звичайно, — відповів я. — Поки що я принаймні добився того, що ми з ним сьогодні вдень зустрінемось. Де б мені тоді з вами побачитись? — спитав я будочника.
— О четвертій я буду тут поблизу. Отож заїду ще раз…
— Добре. Я тоді вже знатиму напевно, що й як… Сподіваюся, що діло все ж таки вийде…
Булочник кивнув. Тоді сів у свого форда та й подався.
— Ти, мабуть, чи не здурів, — насипався на мене Ленц, як тільки булочник зник за рогом. — Спершу наказав мені затримати цього типа мало не силоміць, а тоді сам пустив його так, ні з чим…
— Логіка і психологія, мій любий Готфріде! — відповів я, плескаючи його по плечу. — Цього ти ще не можеш второпати…
Ленц скинув мою руку…
— Психологія! — відказав він зневажливо. — Найкраща психологія — це щасливий випадок, та й усе! А він саме й трапився! А тепер цей тип ніколи вже не повернеться назад…
— О четвертій годині приїде…
Готфрід жалісливо глянув на мене.
— Йдем на парі? — спитав він.
— Згода! Але ти програєш. Булочника я знаю краще, як ти! його за один раз не вламаєш. Та, окрім того, я ж не можу спродати йому те, чого в нас самих поки що немає…
— Ах, боже ти мій милий, та коли тільки в цьому справа, — сказав, похитуючи головою, Готфрід, — то з тебе, дитинко, нічого путнього в житті не вийде. З того ж бо починаються справжні гешефти. Ходімо, я тобі зараз безкоштовно прочитаю курс про сучасне економічне життя…
Удень я пішов до Блюменталя. По дорозі відчував себе молоденьким козеням, що має одвідати старого вовка. Сонце припікало асфальт, і з кожним кроком у мене все менше ставало бажання бути підсмаженим ще й отим Блюменталем. Найліпше — без довгих розмов. Тому я, ввійшовши, негайно ж почав говорити, перш ніж він розкрив рота:
— Пане Блюменталь, ось вам просто з порога серйозна пропозиція: за кадилак ви сплатили п'ять з половиною тисяч марок, а я вам даю за нього шість тисяч при умові, що я його дійсно збуду. Це вирішиться сьогодні ввечері…
Блюменталь у величній позі сидів за своїм письмовим столом і саме їв яблуко. Він перестав на якусь хвилинку жувати і глянув на мене.
— Добре, — просопів він і знову взявся за яблуко.
Я почекав, поки він кинув огризок у кошик.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Три Товариші» автора Еріх Марія Ремарк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XIV“ на сторінці 3. Приємного читання.