Розділ «XIII»

— Та потанцюємо ж, — наполягала вона, очі її потемнішали.

— Ні, — знову відказав я, — ні, Пат…

Нарешті зібралися йти.

— Я завезу вас додому, — звернувся до мене Бройєр.

— Добре.

У машині Бройєра була ковдра; він поклав її Пат на коліна. Вона раптом стала бліда й стомлена. Жінка, що була сиділа зі мною біля стойки, прощаючись, втулила мені в руку записку. Я удав, ніби нічого не помітив, і сів у машину. Дорогою я виглядав у вікно. Пат сиділа в куточку не ворухнувшись. Я навіть не чув її віддиху. Бройєр поїхав спершу до неї. Він, очевидно, добре знав, де вона живе. Приїхали. Пат вийшла, Бройєр поцілував їй руку.

— На добраніч! — сказав я Пат, навіть не глянувши на неї.

— Де вас висадити? — запитав мене Бройєр.

— На найближчому розі, — відповів я.

— Я охоче підвезу вас додому, — сказав він дещо поквапливо і надто ввічливо.

Він чи не хотів мені перешкодити повернутися назад, до Пат. Я розмірковував, чи не дати йому доброго ляпаса. Але він був мені надто байдужий.

— Добре, тоді підвезіть мене до бару «Фредді», — сказав я.

— Хіба під цей час ви ще зможете туди увійти?

— Дуже мило з вашого боку, що ви так за мене дбаєте, — відповів я, — але будьте певні: я ще всюди зможу увійти!

Я сказав оце, та й стало мені його шкода. Він же безперечно вважав, що цілий вечір був на висоті. А такі уявлення не слід розвіювати.

Я розпрощався з ним привітніше, ніж з Пат.

У барі ще було досить людно. Ленц і Фердінанд Грау грали в покер з конфекціонером Больвісом та кількома іншими.

— Підсаджуйся, — сказав Готфрід, — сьогодні покерна погода.

— Ні, не хочу, — відповів я.

— Глянь ось на це, — сказав він, показуючи на купу кредиток. — Без обману! Масть сама в руки пливе!