Розділ 3

— Якби я вмів робити відьом, я б точно не обрав як матеріал придуркувату селянку. Я нічого з тобою не зробив — лише спробував убити кілька нещасних примов у твій майже непроникний череп, — він насилу піднявся з ліжка, засичавши від утоми, подібно до того, як я мучилася протягом тих жахливих тижнів, доки він…

Доки він навчав мене чародійства. Досі не вставши з колін, я підняла на нього очі, ошелешена, та все ж мимоволі починаючи вірити.

— Але навіщо вам тоді мене вчити?

— Я був би дуже радий залишити тебе гнити у твоєму крихітному сільці, та вибір у мене був до болю обмежений, — побачивши мій невиразний погляд, він спохмурнів. — Тих, хто має дар, потрібно навчати: цього вимагає королівський закон. Хай там як, я був би недоумком, якби лишив тебе там, наче достиглу сливу, поки що-небудь не вилізло б із Пущі та не з’їло б тебе, а тоді не обернулося б на дійсно надзвичайний жах.

Я вражено відсахнулася від цієї думки, а він тим часом повернув нахмурене обличчя до принца, який щойно трохи застогнав і поворухнувся уві сні: почав прокидатися, піднявши нетверду руку, аби потерти собі обличчя. Я сяк-так звелася на ноги та сторожко відійшла від ліжка, наблизившись до Дракона.

— Ось, — промовив Дракон. — Калікуал. Це краще, ніж бити коханців до непритомності.

Він очікувально глянув на мене. Я витріщилася на нього, тоді на принца, який поволі оживав, а тоді знову на нього.

— Якби я не була відьмою, — сказала я, — якби я не була відьмою, чи дозволили б ви мені… чи могла б я поїхати додому? Хіба ви не могли б забрати це з мене?

Він мовчав. Я вже звикла до суперечливості його чаклунського обличчя, молодого та старого водночас. Попри всі свої роки, він мав складки лише біля кутиків очей, одну-єдину зморшку між бровами, гострі мімічні зморшки довкола рота — і більше нічого. Він рухався як молодий, а якщо люди з віком м’якшають або добрішають, то з ним цього явно не сталося. Та зараз його очі на мить стали відверто старими й дуже дивними.

— Ні, — сказав він, і я йому повірила.

Далі він оговтався і показав пальцем; я повернулася й побачила, як принц підіймається на лікоть і кліпає на нас обох, досі оторопілий, нічого не знаючи, та в мене на очах на його обличчя повернулася іскра впізнавання — він згадав мене. Я прошепотіла:

— Калікуал.

З мене щедро полилася сила. Принц Марек упав назад на подушки, знову заплющивши очі й заснувши. Я непевним кроком підійшла до стіни та сповзла по ній на підлогу. Різницький ніж і досі був там, лежав на підлозі там, де впав. Я підняла його та врешті скористалася ним, аби прорізати сукню й мережива свого корсета. Моя сукня розкраялася збоку до самого стегна, та я принаймні змогла дихати.

Якусь мить я лежала не розплющуючи очей, притулившись до стіни. Потім підняла очі на Дракона, який відвернувся, не терплячи моєї втоми; він роздратовано дивився на принца.

— Хіба його люди не питатимуть про нього вранці? — сказала я.

— Ти що, гадала, ніби нескінченно довго триматимеш принца Марека під замком у міцному сні в моїй вежі? — кинув Дракон через плече.

— Але все ж таки, коли він прокинеться… — почала було я, а за мить спитала: — Чи не могли б ви… Ви можете змусити його забути?

— О, звісно, — промовив Дракон. — Він не помітить зовсім нічого дивного, якщо прокинеться зі страшним головним болем і величезним провалом у пам’яті на додачу.

— А якби… — я насилу звелася на ноги знову, досі стискаючи ніж, — а якби він згадав щось інше? Як просто пішов спати до власної кімнати…

— Постарайся не бути дурною, — сказав Дракон. — Ти заявила, що його не зваблювала, тож він піднявся сюди з власної волі. Коли з’явилася ця воля? Лише сьогодні ввечері, коли він уже лежав у ліжку? Чи він думав про це дорогою: тепла постіль, ласкаві руки — так, я усвідомлюю, що твої руки були не такими, ти надала достатньо доказів на користь протилежного, — гарикнув він, коли я була готова запротестувати. — Можливо, він збирався це зробити ще до того, як поїхав: спланував образу заздалегідь.