Розділ 15

За нами пролунав гучний жахливий тріск. Ми всі підстрибнули, наче кролики. У серцедерева розколовся стовбур, і одна велика половина відхилилася. Воно впало, оглушливо бахнувши та пробившись крізь столітні дуби край галявини; із серця стовбура з ревом здійнялася хмара помаранчевих іскор. Друга половина раптом повністю запалала, з’їдена та ревуча, а тоді гілки смикнулися ще раз і завмерли.

Одразу ж тіло королеви ожило; вона рухалася в ланцюгах, які металево вищали, і рушила геть від нас, виставивши перед собою руки. Тканина зісковзнула в неї з плечей; вона цього не помітила. Вона обмацувала власне обличчя закрученими, задовгими нігтями, дряпаючи себе, із низьким незв’язним стогоном.

Марек вискочив уперед і схопив її за зап’ястки в наручниках; вона з неприродною силою рвучко скинула його із себе. Тоді зупинилася й витріщилася на нього. Він позадкував і відновив рівновагу, випроставшись. Скривавлений, у смугах сажі та поту, він усе одно виглядав воїном і принцом; у нього на грудях і досі було видно зелений герб, корону над гідрою. Вона поглянула на нього, а тоді — на його обличчя. Вона не говорила, але не зводила з нього очей.

Він зробив один швидкий різкий вдих і промовив:

— Мамо…