Розділ 15

Тоді Кася взяла нас обох за руки та майже підняла нас із землі, сяк-так потягнувши вперед. Ходаки, повз яких ми пройшли між дерев, тепер заходили на галявину, ціле військо — неначе вони чигали на нас у засідці. Сріблястий богомол утратив одну кінцівку, та все одно рішучо наступав, кидаючись із боку в бік і б’ючи шпичастими лапами, варто було з’явитись якійсь шпаринці. Коні, через яких переймався Янош, уже майже всі загинули або повтікали. Принц Марек бився пішки, пліч-о-пліч із шістнадцятьма вояками в ряд; їхні щити частково перекривались, утворюючи стіну, а Сокіл і досі хльоскав з-за них вогнем, але нас зібрали докупи, оточивши, ще ближче до стовбура. Листя серцедерева шурхотіло на вітрі чимраз гучніше, жахливо шепочучи, а ми були майже біля підніжжя дерева. Я важко вдихнула та мало не зблювала ще раз через солодкавий мерзенний сморід плодів.

Один з ходаків спробував пробратися збоку від лінії, нахиливши голову вбік, аби бачити нас. Кася підхопила із землі меч, який випав із руки в якогось солдата, і змахнула ним дикою косою дугою. Клинок ударив ходака в бік і пройшов крізь нього з тріском, наче то ламалася гілочка. Ходак незграбно повалився, смикаючись.

Дракон кашляв поруч зі мною від смороду плодів. Але ми знову відчайдушно почали свій наспів і витягнули ще води з коріння. Тут, поблизу дерева, товщі корінці спершу опиралися, та разом наші заклинання витягували воду з них, із землі, і багнюка довкола дерева почала кришитися. Його гілки дрижали; вода починала скочуватися ще й стовбуром чималими краплями із зеленими плямами. Листя над нами починало всихати й падати дощем, але далі я почула жахливий крик: сріблястий богомол вихопив із лінії ще одного з бійців, і цього разу він його не вбив. Він відкусив руку, яка тримала меч, і кинув його ходакам.

Ходаки потягнулися вгору, нарвали з дерева плодів і запхали їх йому в рот. Він кричав при цьому, давлячись, але вони ще більше на нього тиснули та стуляли йому рота, запхнувши туди плід, а його обличчям тим часом струмочками стікав сік. Він вигинався всім тілом, борсаючись у їхніх лапах. Вони тримали його догори ногами над землею. Богомол штрикнув його в горлянку гострим кінцем одного кігтя, і з нього фонтаном забила кров, яка, ніби дощ, полила сухе розтріскане коріння.

Дерево тремтливо зітхнуло, коли тоненькі червоні лінії протекли корінням і розчинились у сріблі його стовбура. Я ридала з жаху, дивлячись, як життя покидає обличчя вояка — йому в груди влучив ніж, устромившись йому в серце; цей ніж кинув принц Марек.

Але чимала частка нашої роботи вже була зведена нанівець, а ходаки оточували нас звідусіль, чекаючи, як тепер видавалося, пожадливо; бійці скупчувалися, важко дихаючи. Дракон вилаявся собі під ніс, знову повернувся до дерева й скористався ще одним заклинанням, тим, яке він уже використовував при мені для створення своїх пляшечок із зіллям. Він промовив його зараз, опустив руки у висушений пісок довкола наших ніг і заходився витягати мотузки та мотки із сяючого скла. Він різко кидав їх на оголене коріння, на листя, що падало. Довкола нас почали запалюватися невеличкі вогники, від яких здіймався імлистий дим.

Я тремтіла, приголомшена жахом і кров’ю. Кася штовхнула мене за себе, тримаючи в руці меч і прикриваючи мене, а тим часом сльози скапували з її обличчя.

— Стережись! — крикнула вона, і я повернулася й побачила, як тріснула величезна гілка у Дракона над головою. Вона важко впала йому на плече та штовхнула його вперед.

Він несвідомо втримався за стовбур, упустивши скляний канат, який тримав. Він спробував відірватись, але дерево вже атакувало його, і руки обростали корою.

— Ні! — закричала я, тягнучись до нього.

Йому вдалося звільнити одну руку за рахунок другої; срібна кора видерлася до ліктя, коріння раптово вилізло із землі та обвилося довкруж його ноги, притягуючи його ближче. Воно рвало його одяг. Він схопив торбинку в себе на поясі, рвучко розв’язав шворку та кинув щось мені в руки. Воно булькотіло; це був флакон, який сяяв насиченим червоно-фіалковим кольором. Це було вогнесерце, зовсім трохи, і він шарпнув мене за руку.

— Негайно, дурепо! Якщо воно забере мене, ви всі — мерці! Спали його та втікай!

Я відвела очі від пляшечки й витріщилася на нього. Він хотів, щоб я підпалила дерево, зрозуміла я; він хотів, щоб я спалила дерево — і його разом із ним.

— Гадаєш, я волію жити так? — сказав він мені напруженим і стриманим голосом, неначе говорив, долаючи жах; кора вже поглинула одну його ногу та дісталася майже до плеча.

Кася стояла поруч зі мною з блідим враженим обличчям; вона сказала:

— Нєшко, це гірше за смерть. Це гірше.

Я стояла, затиснувши в руці флакон, який сяяв у мене між пальцями, а тоді поклала руку йому на плече та сказала йому:

— Улозиштус. Заклинання очищення. Промов його зі мною.

Він витріщився на мене. Потім кивнув один раз, коротко та різко.

— Дай флакона їй, — сказав він крізь стиснені зуби. Я передала Касі вогнесерце та схопила Дракона за руку, і ми разом проказали заклинання; я шепотіла: «Улозиштус, улозиштус», — у розміреному ритмі, наче під барабан, а потім до мене долучився він, виконуючи його довгу обережну пісню повністю. Та я не дозволила политися очищувальним чарам — я стримала їх. Подумки збудувала дамбу перед їхньою міццю, дала нашому спільному заклинанню наповнити величезне озеро всередині себе, поки діяння все наростало й наростало.