Розділ 12

— Он туди, — промовив у мій бік Сокіл, махнувши рукою на свій захаращений робочий стіл, і більше не звернув на мене уваги. Дракон сидів у своєму високому кріслі та різко глянув на мене, коли я завагалася. На знак непокори я поставила пляшечки на стіл, але не пішла з кімнати — відступила до одвірка й стала спостерігати.

Сокіл ввів у пляшечки заклинання очищення, три різних заклинання. Він працював з якоюсь різкою прямотою: там, де Дракон складав із чарів нескінченні хитромудрі конструкції, Сокіл проводив пряму лінію. Але його чари працювали в той самий спосіб: мені здавалося, що він лише обирає інший шлях з-поміж багатьох, не блукаючи поміж дерев, як я. Він передав пляшечки на той бік лінії Касі залізними лещатами — просуваючись уперед, він, здавалося, ставав обережнішим, а не недбалішим. Коли вона пила їхній вміст, кожний сяяв крізь її шкіру, і це сяйво затримувалося, не зникало; випивши всі три, вона вже освітлювала всю кімнату. У ній не було жодного сліду тіні, не лишалося жодної маленької, легенької ниточки зараження.

Принц сидів у своєму кріслі, зігнувшись, з великим келихом вина, безтурботний і легковажний, але тепер я помітила, що вино було зовсім непригублене, а він не зводив очей з Касиного обличчя. Мені аж руки засвербіли сягнути по чари — я б радо вдарила його по обличчю, просто щоб не дати йому дивитися на неї.

Сокіл довго й пильно дивився на неї, а тоді дістав із кишені свого камзола пов’язку та зав’язав нею собі очі; вона була зі щільного чорного оксамиту, оздобленого срібними літерами, та достатньо велика, щоб закрити йому чоло. Надіваючи її, він щось пробурмотів; літери засяяли, а тоді у масці просто над центром його чола відкрилося вічко. З нього виглядало одне око — велике, дивної форми, округле; кільце довкола величезної зіниці було настільки темним, що воно здавалося майже всуціль чорним із невеличкими прожилками срібла. Він підійшов до самісінького краю кола та спрямував його пильний погляд на Касю — угору та вниз — і тричі обійшов її по колу.

Нарешті він відступився. Заплющилось око, тоді — вічко, і він підняв тремтячі руки, щоб зняти пов’язку, обмацуючи вузол. Він зняв її. Я мимоволі витріщилася на його чоло: там не було жодних ознак ще одного ока, та й узагалі жодної позначки, хоча його власні очі сильно налилися кров’ю. Він важко опустився у своє крісло.

— Ну? — різко вимовив принц.

Якусь мить Сокіл не казав нічого.

— Я не можу знайти ознак зараження, — нарешті знехотя відповів він. — Не буду присягатися, що воно відсутнє…

Принц не слухав. Він уже встав і підняв зі столу важкий ключ. Перетнувши кімнату, він наблизився до Касі. Блискуче світло в її тілі згасало, але ще не зникло; він перетнув соляне кільце, трохи розмазавши його чобітьми, та відімкнув важкий нашийник і наручники. Він зняв їх із неї та поклав додолу, а тоді, пожираючи її очима, простягнув руку, поштиво, наче вона була шляхтянкою. Кася завагалась — я знала, що вона хвилюється, бо може випадково зламати йому руку; я ж сподівалася, що вона це зробить, — і обережно вклала свою руку в його.

Він міцно схопився за неї та, повернувшись, повів Касю вперед, до підніжжя Драконового помосту.

— А тепер, Драконе, — тихо сказав він, — ти розповіси нам, як так вийшло, — і трусонув Касину руку, яку підняв, не відпускаючи. — Потім же ми увійдемо до Пущі — Сокіл і я, якщо ти надто легкодухий, щоб піти з нами, — і ми витягнемо мою матір.