Розділ V

Ольга зиркнула на гостя й поклала перед ним таку саму акуратну скибку.

— Спасибі, — озвався той, а вона засміялася й кивнула головою.

— Немає за що.

— А ти здалеку?.

— Здалеку, з Каліша.

— То ти й у Вільні був?

— Та був!..

— І Остру Браму бачив?.

— Бачив. Там ікона Богородиці, чудотворний образ.

Прокіп спідлоба глянув на сина й знову похнюпився.

— Це кожен знає, що так і є, — буркнув він.

— А ти сам чудеса бачив? — запитав Василь.

— Бачити не бачив, але люди розповідали. Про різні чудеса.

— А приміром, які, будь ласкавий, розкажи.

— Та я таких речей не втну, — подумавши, відказав гість, — але що сам чув, як зумію, розповім.

— Розкажи, розкажи, — мала Наталка підсунулася ближче.

Він знехотя почав оповідати про матір, що мертвих близнят народила, про торговця, якому злодії товар покрали, про блюзніра, котрому язик відсох, солдата, якому на війні обидві руки відірвало, і всім їм Матір Божа Остробрамська допомогла.

Усі саме скінчили обідати, і жінки заходилися прибирати, але поставали нерухомо, заслухавшись оповідача. А він, видко, від природи не належав до балакучих, то й говорив тихо й небагато.

— Багато й про інші чудеса чував. Усього й не пригадую, — закінчив він.

— Але ж то католицький образ? — запитала Зоня.