Розділ IX

— Бачу, що ця панна тебе дуже цікавить.

— Звісно, що цікавить, якщо через мене наражається на такі… такі…

Він закусив губу й не договорив.

Пані Чинська спокійно розповіла про все, що довідалася від економки. Лешек опанував себе настільки, що жодного разу не перебив. Коли мати закінчила, він сухо озвався:

— І які ж висновки ви збираєтеся із цього зробити?

— Які ще висновки? — здивувався пан Чинський. — Ми лише хотіли попрохати тебе замислитися над своєю поведінкою. От і все.

Лешек похитав головою.

— Ні, не все. Можете погоджуватися чи й ні, але я у своїй поведінці не бачу нічого, що ганьбило би вас, мене чи ще когось. Мені немає чим собі дорікати. Геть нічим! Натомість ані я, ані мої батьки не можуть подарувати якомусь хамові, що він безчестить бідну, проте порядну дівчину, яка заслуговує поваги, користуючись при цьому моїм іменем.

Пані Елеонора зміряла сина іронічним поглядом.

— А ти занадто переконаний, мій любий, щодо цієї поваги, на яку начебто заслуговує ця панночка. Дуже ти наївний! Але що ти збираєшся робити? Мені дуже цікаво. Невже візьмеш приклад із цього чиновника й маєш намір битися із сином лимаря?

— Ні, але я подам до суду!

— Це не свідчить про твій розум. Судова справа напевне не покращить репутації цій дівчині.

— Тоді я накажу кучерові відшмагати його батогом! — нетерпляче закричав він. — Або… Віднині ми не замовлятимемо ані до фабрики, ані до маєтку виробів його батька!

— Батько тут нічим не завинив, — зауважив пан Чинський.

— Звичайно, — додала пані Елеонора. — Крім того, дозволь мені висловити здивування твоїм тоном, неначе фабрика й маєток становлять твою власність, і замовлення залежать виключно від тебе.

Проте Лешек був занадто схвильований. Він відступив крок назад і запитав:

— То он як? Отже ви, мамо, збираєтеся й надалі купувати товар у цього лимаря?

— Не бачу причини відмовлятися.

— Зате я бачу! — вигукнув він.

— На щастя, це нас ні до чого не зобов’язує.