Марися повернула в бік містечка. Несподіваний учинок і поцілунок цього чоловіка не лише не виявився для неї прикрістю, а немовби навпаки заспокоїв після нещодавніх переживань. Вона ще виразніше відчула, що в особі старого знахаря знайшла істоту із щирим і рідним серцем. Так, вона була переконана, що ніхто на світі не плекав до неї ніжніших і кращих почуттів і що у випадку якогось нещастя лише він один не відмовився би їй допомогти.
Та зрозуміла вона й те, що цей її добрий друг і сам потребує допомоги, що його вочевидь спіткало якесь велике нещастя, а в душі діється щось незбагненне й таємниче.
Напад, свідком якого вона стала в крамниці, навіював тисячі фантастичних припущень. Як на здоровий глузд, то будь-яке з них було недоречним, проте обираючи між сірістю й неправдоподібністю, Марися воліла друге. Тому їй і здавалося, що Антоній Косиба, знахар із млина — це загадковий романтичний герой, можливо, який-небудь принц у вбогому вбранні, або нещасний, що вчинив колись злочин — звичайно, мимоволі або в стані афекту — і прирік себе на життя в бідності й жертовність на благо інших.
Ні, вона не помилялася, не могла помилятися, коли виразно чула з його вуст слова французького вірша. Звичайний селянин не міг би їх так повторити. Зрештою, він зрозумів зміст вірша! Як можна було це пояснити?
«Припустімо, — думала вона, — що отак мандруючи, він колись дійшов до Франції чи Бельгії. Це цілком можливо. Багато селян емігрує, а потім повертається».
Проте такий підхід до справи й розгадка таємниці були занадто прозаїчними. Зрештою, якби так було насправді, то чому це так його вразило? Може, за цим криється якась трагедія? Безсумнівно, вірш про щось йому нагадав, пробудив якісь болісні спогади.
«Він і справді дуже незвичайна людина», — вирішила Марися.
І вона вірила в це, пригадуючи собі деталі, які підтверджували її переконання. Спосіб життя цього чоловіка зовні, проте лише зовні нагадував життя інших простих людей. Його делікатність, великодушність, шляхетність…
Марися була певна, що натрапила на слід справжньої таємниці, і вона вирішила розплутати її. Дівчина ще не знала, як саме це зробити, проте розуміла, що не заспокоїться, доки не знайде розгадки.
А тим часом сталися події, які спрямували її думки й зацікавлення геть в іншому напрямку.
Розділ IX
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Знахар» автора Тадеуш Доленга-Мостович на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VIII“ на сторінці 12. Приємного читання.