Розділ 11

Мисливець за нагородами глянув на нього поглядом, холоднішим за лід.

— Розтягнутися строєм, — повторив він, не звернувши увагу на чародія. — Зберігати відстань. Я повертаюся за конем.

— Що?

Бонгарт знову не звернув увагу на Ріенса. Ріенс вилаявся, але Пугач швидко поклав йому руку на плече.

— Облиш, — гарикнув, — хай іде. А ми не витрачатимемо часу! Людей у стрій! Берт і Стігварде, вліво! Олє, направо…

— Навіщо це, Скеллене?

— Під тими, хто йтиме вкупі, — буркнув Бореас Мун, — лід скоріше може зламатися, ніж під розтягнутим строєм. А ще, як строєм підемо, менший буде ризик, що на нас дівка з якогось боку виверне.

— Збоку? — пирхнув Ріенс. — Яким це чином? Сліди перед нами як на долоні. Дівчина йде прямо, як стріла, якби спробувала хоча б на крок звернути — ми б помітили.

— Досить балаканини, — відрізав Пугач, дивлячись назад, у туман, де зник Бонгарт. — Уперед!

Вони пішли.

— Стає тепліше, — просапав Бореас Мун. — Лід наверху тане, полій виникає…

— Туман густішає…

— Але сліди все ще видно, — заявив Дакр Сіліфант. — До того ж мені здається, що дівчина йде повільніше. Втрачає сили.

— Як і ми. — Ріенс зірвав шапку й обмахнувся нею.

— Тихо. — Сіліфант раптом зупинився. — Ви чули? Що воно було?

— Я нічого не чув.

— А я чув… Наче скрегіт… Скрегіт по льоду… Але не звідти. — Бореас Мун вказав у туман, де зникали сліди. — Наче зліва, збоку…

— Я теж чув, — підтвердив Пугач, розглядаючись неспокійно. — Але зараз стихло. Суча лапа, не подобається мені це. Не подобається мені це!

— Сліди! — повторив із втомленою наполегливістю Ріенс. — Ми все ще бачимо її сліди! Очей не маєте? Вона йде прямо, наче стріла! Якби хоча б на крок звернула, хоча б на півкроку, ми дізналися б те по слідах! Марш, швидше, за мить будемо її мати! Я ручаюся, за мить побачимо…

Він обірвав себе. Бореас Мун зітхнув так, що аж у легенях захрипіло. Пугач вилаявся.