Розділ 11

— Ріенсе!

Чародій вилаявся, підняв руку. Коли скандував закляття, рука у нього тряслася, як і голос. Але йому вдалося. Щоправда, не до кінця.

Тонка вогниста блискавка, що била з його пальців, проорала лід, той тріснув. Але не впоперек, як був повинен, щоб загородити шлях дівчині, яка над’їжджала. Тріснула вздовж. Шкаралупа льоду з голосним тріском розсілася, хрупнула, забурлила чорною водою, щілина, що швидко розширювалася, понеслася у напрямку Дакра Сіліфанта, який дивився на те в остовпінні.

— Убік! — крикнув Скеллен. — Тікайте!

Було пізно. Щілина в’їхала між ніг Сіліфанта й різко розкрилася, лід потріскався, наче скло, лопався великими шматками. Дакр втратив рівновагу, вода заглушила його ричання. Впав у діру Бореас Мун, зник під водою ґеммерієць, який стояв навколішках, зник труп Оля Гарсгайма. Після них хлюпнув у чорний вир Ріенс, а зразу після нього і Скеллен, який в останню мить устиг учепитися у край ополонки. А дівчина сильно відштовхнулася, перелетіла розпадину, приземлилася так, що аж полетів талий лід, помчала за втікачем Брігденом. За мить до вух Пугача, який так і висів на краю льоду, долетів вереск, від якого вставало дибки волосся.

Наздогнала.

— Пане… — видавив з себе Бореас Мун, якому невідомим чином вдалося виповзти на лід. — Дайте руку… Пане коронере…

Витягнутий Скеллен посинів і почав страшенно труситися. Під Сіліфантом, який намагався вилізти, краї льоду підломилися. Дакр знову щез під водою. Але відразу випірнув, хрипів і плювався, надлюдським зусиллям видерся на лід. Виповз і впав, вичерпавши усі сили. Поряд росла калюжа.

Бореас застогнав, прикрив очі. Скеллен трясся.

— Рятуй… Муне… Допоможи…

На краю льодяної плити, занурений по пахви, висів Ріенс. Мокре волосся обліпило голову. Зуби дзвонили, наче кастаньєти, звучало воно, наче примарна увертюра до якогось інфернального danse macabre.

Заскреготіли ковзани. Бореас не ворухнувся. Чекав. Скеллен трясся.

Вона під’їжджала. Повільно. З її меча стікала кров, позначувала лід краплистим слідом. Бореас проковтнув слину. Хоча був до нитки намочений льодяною водою, раптом зробилося йому страшенно гаряче.

Але дівчина не дивилася на нього. Дивилася на Ріенса, що даремно намагався виповзти з ополонки.

— Допоможи… — Ріенс справився із клацанням зубів. — Рятуй…

Дівчина пригальмувала, провернувшись із грацією танцюристки на ковзанах. Стала, легенько розставивши ноги, тримаючи меч обіруч, низько, поперек стегон.

— Врятуй мене… — заскавчав Ріенс, впиваючись у лід одерев’янілими пальцями. — Врятуй… А я скажу тобі… Де Йеннефер… Присягаюся…

Дівчина повільно стягнула шаль з обличчя. Й усміхнулася. Бореас Мун побачив паскудний шрам і ледь стримав крик.

— Ріенсе, — сказала Цірі, все ще усміхаючись. — Ти ж мав навчити мене болю. Пам’ятаєш? Цими руками. Цими пальцями. Цими? Цими, якими ти зараз тримаєшся за лід?

Ріенс відповів, Бореас не почув що, бо зуби чародія дзвонили і калатали так, що було не розібрати. Цірі розвернулася і підняла руку з мечем. Бореас стиснув зуби, впевнений, що вона рубоне Ріенса, але дівчина лише набирала розгін. На величезне здивування слідопита, вона від’їхала, швидко, розганяючись різкими рухами рук. Зникнула у тумані, за мить затих і ритмічний скрегіт ковзанів.