Розділ 11

А я, дурний, втішався тоді, впевнений, що випало мені завдання набагато легше й приємніше. І таке, із яким я впораюся швидко, легко і з приємністю…

— Якщо селюки не брехали, — Стефан Скеллен підвівся в стременах, — те озеро мусить бути за оцим пагорбом, у котловині.

— Туди слід і веде, — підтвердив Бореас Мун.

— То чому стоїмо? — Ріенс потер замерзле вухо. — Коням остроги — й уперед!

— Не так швидко, — стримав його Бонгарт. — Розділимося. Оточимо котловину. Ми не знаємо, яким берегом озера вона поїхала. Якщо виберемо не той напрямок, може раптом виявитися, що озеро її від нас відділяє.

— Свята правда, — погодився Бореас.

— Озеро під льодом.

— Він може виявитися заслабким для коней. Бонгарт правий, треба розділитися.

Скеллен швидко віддав накази. Група під командуванням Бонгарта, Ріенса й Ола Гарсгайма, що налічувала сім коней, пішла чвалом східним берегом, швидко пропадаючи у чорному лісі.

— Добре, — прокоментував Пугач. — Їдьмо, Сіліфанте…

І відразу зрозумів, що щось не так.

Розвернув коня, тріпнув його нагайкою, наїхав на Йоанну Сельборн. Кенна змусила відступити свого коня, але обличчя мала наче кам’яне.

— То ні до чого, пане коронере, — сказала хрипко. — Навіть не намагайтеся. Ми з вами не їдемо. Ми повертаємося. Нам цього досить.

— Ми? — крикнув Дакр Сіліфант. — Хто то — «ми»? Це що, бунт?

Скеллен нахилився у сідлі, сплюнув на мерзлу землю. За Кенною стояли Андрес Віерни і Тіль Ехрад, світловолосий ельф.

— Пані Сельборн, — сказав протягло і ядуче Пугач. — Не у тому справа, що ти марнуєш чудово розпочату кар’єру, що поневіряєш і зводиш нанівець свій життєвий шанс. Справа у тому, що тебе, пані, віддадуть кату. Разом із цими дурнями, які тебе послухали.

— Кому висіти — той не втоне, — філософськи відповіла Кенна. — А катом ви нас не лякайте, пане коронере. Бо невідомо, кому ближче до ешафоту, вам чи нам.

— Вважаєш? — Очі Пугача блиснули. — Отакого переконання ти набралася, хитро десь чиїсь думки підслухавши? Я мав тебе за мудрішу. А ти просто дурепа, жінко. Зі мною — завжди виграють, проти мене — завжди програють! Запам’ятай те. Хоча б ти мене вже мала за потопельника, я ще зумію тебе на ешафот послати. Чуєте ви? Розпеченими гаками накажу вам м’ясо з кісток відривати!

— Раз мати народила, пане коронере, — м’яко сказав Тіль Ехрад. — Ви свій шлях обрали, ми — свій. Обидві дороги непевні й ризиковані. І невідомо, що кому доля призначила.

— Не станете ви нас, — гордовито підвела голову Кенна, — наче тих псів, на дівчину натравлювати, пане Скеллене. І не дамо ми себе, наче тих псів, убити, як Нератіна Чека. А, досить цієї балаканини. Ми повертаємося! Бореасе! Їдь із нами.