Розділ 9

— Сумніваюся. За мить з’являться жриці, і я, як безбожниця, буду вилаяна й викинута звідси підсрачниками.

— Ти не перебільшуєш?

— Анітрохи.

— Вітаю, ярле, у храмі Матері. Вітаю і тебе, шановна Йеннефер з Венґерберга.

Крах ан Крайт уклонився.

— Слався, святоблива мати Сіґрдріфо.

Жриця була високою, майже такою, як Крах, — а те значило, що за Йеннефер вона вища на голову. Мала світле волосся й очі, видовжене, не дуже гарне й не дуже жіноче обличчя.

Десь я вже її бачила, подумалося Йеннефер. Зовсім недавно. Де?

— На сходах Каер Трольде, що вели до порту, — із посмішкою нагадала жриця. — Коли драккари пливли з дрейфу. Я стояла над тобою, коли ти надавала допомогу вагітній жінці, яка вже почала народжувати. На колінах, не зважаючи на сукню у бруді — сукню із дуже коштовного камлоту. Я те бачила. Й ніколи вже не повірю розповідям про черствих і розважливих чародійок.

Йеннефер кашлянула, схилила голову у поклоні.

— Ти стоїш перед олтарем Матері, Йеннефер. Тож нехай зійде на тебе її ласка.

— Святолюбива, я… Я хотіла принижено просити тебе…

— Нічого не кажи. Ярле, ти, напевне, маєш чимало занять. Залиш нас сам на сам, тут, на Гіндарсфьялі. Ми зуміємо порозумітися. Ми ж жінки. Не важливо, чим ми займаємося, хто ми такі: ми завжди служимо тій, хто є Дівицею, Матір’ю і Старою. Стань біля мене на коліна, Йеннефер. Схили голову перед Матір’ю.

— Зняти із шиї богині Брісінґамен? — повторила Сіґрдріфа, а у голосі її було більше недовіри, ніж святого обурення. — Ні, Йеннефер. То просто неможливо. Справа навіть не у тому, що я не насмілилась би… Навіть якби я відважилася б, Брісінґамен зняти неможливо. У намиста немає застібки. Він начисто спаяний зі статуєю.

Йеннефер довго мовчала, міряючи жрицю спокійним поглядом.

— Якби я знала, — сказала вона прохолодно, — то відразу б відпливла разом із ярлом на Ард Скелліг. Ні-ні, принаймні я не вважаю втраченим час, який я провела у розмові з тобою. Але його в мене надто мало. Справді надто мало. Признаюся, мене дещо збили твої доброзичливість і сердечність…

— Я і є до тебе доброзичливою, — без емоцій перебила Сіґрдріфа. — Твоїм планам я також сприяю, від усього серця. Я знала Цірі, любила ту дитину, мені не байдужа її доля. Я дивуюся рішучості, із якою ти хочеш іти на порятунок дівчині. Я виконаю будь-яке твоє бажання. Але не Брісінґамен, Йеннефер. Не Брісінґамен. Про те не проси.

— Сіґрдріфо, аби вирушити Цірі на допомогу, я через необхідність мушу отримати трохи знання. Трохи інформації. Без них я залишуся безсилою. Знання те й інформацію я можу отримати виключно шляхом телекомунікації. Щоб змогти комунікувати на відстані, я мушу сконструювати за допомогою магії магічний артефакт — мегаскоп.

— Спорядження, як та ваша славетна скляна куля?

— Куди більш складне. Куля уможливлює телекомунікацію виключно з іншою зкорельованою кулею. Кулю має навіть тутешній ґномський банк, для зв’язку з кулею в банку центральному. Мегаскоп має трохи більші можливості… Але навіщо теоретизувати? Без діаманту все одно нічого не вийде. Що ж, буду прощатися…