Розділ 9

— Пробач?

— Чи готова ти пожертвувати собою? Своєю безцінною магією?

— Сіґрдріфо, — сказала вона зі злістю. — Не пробуй на мені тих натхненних фокусів. Мені дев’яносто чотири роки. Але сприйми те, прошу, як таємницю сповіді. Звіряюся тобі, тільки аби ти зрозуміла, що мене не можна сприймати як дитину.

— Ти не відповіла на моє запитання.

— І не маю такого наміру. Бо це містицизм, якого я не сприймаю. Я заснула на вашій молитві. Бо вона мене знудила й зморила. Бо я не вірю у твою богиню.

Сіґрдріфа розвернулася, і Йеннефер, сама того не бажаючи, зітхнула глибше.

— Для мене невіра твоя не дуже радісна, — сказала жінка з очима, сповненими рідким золотом. — Але чи невіра твоя щось змінює?

Єдиним, що Йеннефер була в змозі зробити, — то вдихнути.

— Прийде час, — сказала золотоока жінка, — коли абсолютно ніхто, навіть діти, не буде вірити у чародійок. Кажу це тобі злостиво і з розрахунком. У межах реваншу. Ходімо.

— Ні… — Йеннефер врешті вдалося переламати пасивне вдихання і видихання. — Ні! Нікуди я не піду. Досить цього! Це зурочення або гіпноз. Ілюзія! Транс! Я маю розвинені захисні механізми… Можу все це розвіяти одним-єдиним закляттям, так! Холера…

Золотоока жінка підійшла ближче. Діамант на її намисті горів, наче ранкова зоря.

— Ваша мова помалу перестає служити порозумінню, — сказала. — Стає мистецтвом для мистецтва, і що більше вона незрозуміла, то за глибшу й мудрішу вважається. Я б насправді вважала кращими ті часи, коли ви вміли лише «е-е» і «гу-гу». Ходімо.

— Це ілюзія, транс… Нікуди я не піду!

— Я не хочу тебе примушувати. Це було б соромно. Ти ж дівчина розумна й горда, маєш характер.

Рівнина. Море трав. Зарості вересу. Камінь, що визирає з того вересу, наче хребет причаєного хижака.

— Ти запрагнула моєї прикраси, Йеннефер. Не можу дати її тобі, не упевнившись спочатку щодо деяких справ. Хочу перевірити, що у тобі є. Тому я привела тебе сюди, на це місце, яке з незапам’ятних часів було місцем Сили й Могутності. Начебто ж твоя безцінна магія є всюди. Начебто досить лише простягнути руку. Ти не боїшся її простягнути?

Йеннефер не могла видобути зі стиснутого горла ані звуку.

— Сила може змінювати світ, — сказала жінка, яку не можна було називати на ім’я. — І, по-твоєму, вона є хаосом, мистецтвом і наукою? Прокляттям, благословенням і прогресом? А чи не є вона, випадково, Вірою? Коханням? Жертвуванням?

Чуєш? Співає півень Камбі. Хвиля б’є об берег, хвиля, яку пхає уперед ніс Нагльфара. Звучить ріг Гемдалля, що стоїть обличчям до ворогів на райдужній дузі Біфросту. Наближається Білий Холод, наближаються вихор і заметіль… Земля здригається від різких рухів Змія…

Вовк жере сонце. Місяць чорнішає. Є тільки холод і темрява. Ненависть, помста й кров…