Розділ 9

— Доказів у мене немає, — перебила вона, зі злістю длубаючи виделкою капусту, яку повар з переляку причепив до котлети. — А навіть якби й мала, не могла б їх надати. Не можу тобі того пояснити, поклялася я мовчати. Але повір мені на слово, Краху, прошу.

— Я вже сказав…

— Сказав, — перервала вона. — Запропонував допомогу. Дякую. Але ти все ще не віриш у мою невинність. Повір.

Крах відкинув висмоктані шкаралупки омара, підсунув до себе миску молюсків. Грібся там, стукочучи й вибираючи кращі.

— Згода, — сказав нарешті, витираючи руки об скатертину. — Вірю. Бо вірити хочу. Але притулку й схову не надам. Не можу. Втім, ти в праві покинути Скелліге, коли забажаєш. І я би радив поспішити. Прибула ти, скажімо так, на крилах магії. Інші можуть прибути слідом. Вони також знають закляття.

— Я не шукаю притулку чи безпечної криївки. Я мушу йти на порятунок Цірі.

— Цірі, — повторив він замислено. — Левеня… Дивне було дитя.

— Було?

— Ох, — знітився він знову. — Погано я висловився. Було, бо вона вже не дитя. Це я мав на думці. Тільки це. Цірілла. Левеня із Цінтри… Проводила вона на Скелліге літа та зими. Не раз таку шкоду робила, що аж йой! Дияволеня воно було, а не Левеня… Зараза, вже вдруге я сказав «було»… Йеннефер, із материка різні плітки долітають… Одні кажуть, що Цірі у Нільфгарді…

— Немає її у Нільфгарді.

— Інші говорять, що дівчина мертва.

Йеннефер мовчала, кусаючи губи.

— Але тій другій плітці, — твердо сказав ярл, — заперечу вже я. Цірі жива. Я у тому впевнений. Не було жодних знаків… Вона живе!

Йеннефер здійняла брови. Але запитання не ставила. Мовчали вони довго, вслухаючись у ричання хвиль, що гримотіли об скелі Ард Скелліге.

— Йеннефер, — сказав за мить мовчання Крах. — З материка дійшли й інші новини. Мені відомо, що твій відьмак, який після бою на Танедді крився у Брокілоні, вирушив звідти з наміром дістатися до Нільфгарду й визволити Цірі.

— Повторюю, Цірі у Нільфгарді немає. Що там має намір робити мій, як ти окреслив, відьмак, я знати не знаю. Але він… Краху, аж ніяк не таємниця, що я його… одарюю симпатією. Але знаю, що Цірі він не врятує, нічого не зуміє. Я його знаю. Він розтане, розгубиться, почне філософствувати й бідкатися над собою. Потім виплесне гнів, рубаючи мечем тих, хто під руку трапиться. Потім, у межах спокути, вчинить щось шляхетне, але зовсім безглузде. А в кінці, напевне, буде вбитий: глупо, без сенсу, скоріше за все, ударом у спину…

— Кажуть, — швидко втрутився Крах, наляканий зловороже зміненим, аж дивно тремтливим голосом чародійки. — Говорять, що Цірі йому призначена. Я сам бачив тоді, у Цінтрі, під час заручин Паветти…

— Призначення, — різко перервала Йеннефер, — може бути інтерпретоване по-різному. Дуже по-різному. Зрештою, шкода часу на ті розмови. Повторюю, я не знаю, що має намір робити Ґеральт і чи має намір робити хоча б щось. Я маю намір узятися до справи сама. Своїми методами. Й активно, Краху, активно. Я не звикла сидіти й плакати, обхопивши голову руками. Я дію!

Ярл задер брови, але не сказав нічого.

— Я буду діяти, — повторила чародійка. — Я вже продумала план. А ти, Краху, мені у тому допоможеш, згідно із клятвою, яку ти дав.