Розділ 7

— Тут же ж Нільфгард. А я другий місяць уже йде, як стріляю переважною мірою нільфгардців.

— Тут Туссан, не Нільфгард. — Ґеральт помацав бік голови, відняв руку, всю у крові.

— Холера. Що воно там є, не глянеш, Мільво?

Лучниця глянула уважно й критично.

— Просто вухо тобі відірвало, — заявила нарешті. — Нема чим перейматися.

— Тобі легко говорити. Я те вухо дуже любив. Допоможи мені чимось обв’язати, бо мені за комір тече. Де Любисток і Ангулема?

— У халупі з пілігримами… От зараза…

Забили копита, із туману випливли троє вершників на бойових скакунах, у галопі віялися плащі й прапорці. Ще до того, як відзвучав їх бойовий крик, Ґеральт учепився Мільві у плече і затягнув її під віз. Не можна жартувати з кимось, хто летить на тебе, озброєний списом довжиною чотирнадцять футів — а це десять футів дерева і заліза перед головою коня.

— Вилазь! — Жеребчики рицарів рили підковами землю навколо воза. — Кидай зброю і вилазь!

— Будемо висіти, — буркнула Мільва. Могла виявитися правою.

— Ха, опришки! — гарикнув деренчливо один із рицарів, що носив на щиті чорну бичачу голову на срібному полі. — Ха, лайдаки! Честю клянуся, будете висіти!

— Честю клянуся! — сипів молодим голосом другий, із блакитним єдинорогом на щиті. — На місці їх засічемо!

— Гей, гей! Стояти!

Із туману виплив на Буцефалі Рицар Шахівниці. Йому вдалося нарешті підняти викривлене забрало шолома, з-під якого тепер визирали буйні світло-русі вуса.

— Звільніть їх зараз же! — закричав він. — То не розбійники, а законослухняні та чесні люди. Жінка мужньо стояла на захисті пілігримів. А той кавалер — то добрий рицар!

— Добрий рицар? — Бичача Голова підняв забрало шолому, приглядаючись до Ґеральта досить недовірливо. — Честю клянуся! Бути того не може!

— Честю клянуся! — Рицар Шахівниці гепнув себе у нагрудник броньованим кулаком. — Може бути, слово даю! Мужній той кавалер життя мені врятував, як гультяйство мене на землю повалило. Зветься він Ґеральтом із Рівії.

— Гербу?

— Не можна мені оприлюднювати, — буркнув відьмак, — ні імені мого, ні гербу. Приніс я рицарську клятву. Я мандрівний Ґеральт.

— Ооо! — крикнув раптом знайомий нахабний голос. — Гляньте, що вітер приніс! Ха, я ж казала тобі, тьотка, що відьмак нам на допомогу прийде!