Розділ восьмий Минуле

— Ні, чекаю, коли почнуться знижки... А ти як знаєш, що я збираюся?

Я прикусила язика.

— Ну... здогадалася. Тепер усі йдуть на тренажери.

— Я погладшала, так?

— Де там... Мамо, пам’ятаєш, в одинадцятому класі, у травні, я їздила на дачу до Свєтки Попової, з ночівлею?

Вона кивнула:

— Щось таке пам’ятаю...

— Так от, у Свєтки Попової нема ніякої дачі. Ми з компанією поїхали в Москву, погуляли по місту, потусили в якомусь клубі до ранку й на електричці повернулися назад. І ніхто з батьків ні про що не довідався.

Вона дивилася на мене, наче вперше побачивши:

— Почекай... ти мені детально розповідала, який там пес, який будинок...

Я глибоко вдихнула:

— Я тобі брехала.

От і все. Крок через лінію зроблений.

— Приємне відкриття, очманіти можна, — протяжно сказала мама. — А зараз нащо розповіла?

— Мамо, а ти мені брехала коли-небудь? Про щось серйозне.

У неї сіпнулись губи:

— Про що, наприклад?

— Наприклад, про мого батька...

Вона застигла. Я думала, зараз щось станеться: ляпас, розмова, момент істини...

Але мама просто відвернулася: