Розділ двадцять другий Смерч

Я кинулась до порталу й ледь не спіткнулася об тіло Інструктора. Він лежав горілиць, лице було розбите, очі закотилися під лоб, але пульс промацувався.

— Велю, і володію, і встановлюю владу мою, — долинуло до мене від порталу, сухо й буденно, без пафосу. Говорив Сем — монотонно й рівно, наче читав інструкцію до пральної машини.

У зал забіг Гриша. Зупинився, нажахано дивлячись на Інструктора й охоронців.

— Встановлюю владу мою відмикальним закляттям...

— Хрін тобі, а не влада! — крикнула я. Сем замовк, не обертаючись. Я підняла з підлоги важкий іржавий уламок залізної труби.

— Вдар, — сказав Сем, не озираючись. — Розбий голову своєму коханому... Чи спершу поцілуєш?

— Відійди від порталу, — сказала я.

— Тікай, дурна, — Сем повернув голову, я побачила його лице — непорушне лице Сема з очима чаклуна. — Зараз тут буде багато Тіней... Пам’ятаєш Германа? А Тамару?

Я нічого не відповіла. Він знову повернувся до порталу й завів свою пісню:

— Установлюю владу мою відмикальним закляттям, владу над дверима й порогом, над світлом і тінню, над кожним, хто ввійде й хто вийде. Знімаю печатку й відмикаю замкнене...

Мені не треба було особливо напружуватися, щоб побачити світ глибинним поглядом. Іній танув на стіні порталу, крізь нього проступала темна вируюча маса й з кожним словом чаклуна щільнішала. Клекотлива, липка, дріжджова, вона тяглася до мене з діри між світами, портал заповнювався потойбічним тістом, а підземелля — потойбічним холодом. Гриша за моєю спиною щось прокричав — я не розчула слів. Здається, він благав мене скоріше тікати...

Сем стояв між мною й тьмою. Як тоді, коли уберіг мене від безодні. А тепер він притягував лихо, він заклинав смерть, і я зрозуміла, що чаклун насправді божевільний: він не втримає влади над масою, готового ринути з порталу. Він стане її першою жертвою... Ні, не він! А Сем, якого боягузливий мерзотник підставив замість себе!

— Сем! — закричала я. — Сем!

Він стояв за п’ять кроків, але мене не чув. Він був лялькою, рукавичкою на руці, або маріонеткою на нитках, або навіть пластиковим пупсом, цілком покірним чужій волі. За кого я воюю, за кого збираюся вмерти — за ляльку?!

— Сем, подивись на мене!

Він продовжував бурмотіти заклинання.

— Пручайся! Скинь його владу! Ти чоловік, давай!

Мені здалося, чи чаклун на мить затнувся?

— Позбудься його! Звільнися! Будь ласка! Будь собою! Семене, я до тебе звертаюся, Семене!

Чаклунова промова стала смикана й уривчаста, але він продовжував говорити.