Розділ двадцять другий Смерч

— У тебе телефон з собою?

Міша подав йому апарат:

— Зв’язок поганий! А де Дар’я? Я не можу до неї додзвонитися!

Повільно підійшли ще двоє. Одного Міша бачив уперше — це був чоловік років сорока, округлий і м’який і, як видно, сліпий — його очі дивилися крізь предмети, болісно мружачись від піску й пилу. Його тримала за руку жінка, яку Міша впізнав, — це була Ліза.

— Він піде з нами, — сказав сліпий.

— Ти впевнений, Льошо? — перепитала Ліза.

Сліпий кивнув.

Тут доведеться зробити ще один відступ і пояснити, чому Льоша, Ліза й Піпл зустрілися з Мішею цього ранку саме за таких обставин.

Чаклун показав мені справжні кадри захоплення Лізи. Зневірившись видзвонити Гришу й застрягши в безнадійній пробці, вона вирішилася покинути машину й добратися до порталу пішки — вона шукала Інструктора, на нього була її остання надія. Коли чотири здоровенних гевали без слів напали на неї і спробували скрутити, Ліза дала здачі безжально, але контролюючи силу, щоб по можливості нікого не вбити.

Далі все пішло не так. Здатність Лізи руками валити стовпи й поглядом гнути залізо зникла так само незбагненно, як колись з’явилася, і Ліза опинилась у становищі танкіста, який потрапив під вогонь артилерії без танка й навіть без штанів. Утім, Лізу це не зупинило: вона була людиною тренованою й безстрашною, і кілька хвилин їй вдавалося стримувати чотирьох нападників.

Потім її просто вирубали. Звалили на ноші «швидкої допомоги», заздалегідь заготовлені, і затягли в джип приватної охоронної фірми.

У цей самий час Льоша, сидячи за комп’ютером, моделював варіанти майбутнього. Про те, що насувається катастрофа, він знав іще вчора. Тепер він намагався серед безлічі ймовірностей відшукати хоч один сценарій, за яким місто залишилося б ціле, а службовці Доставки — живі.

Варіантів не було. Життя просувалося вперед безліччю стежинок, що бігли в різні боки, але подія-роздоріжжя залишалася незмінна: чаклун відкрив портал, Тіні ринули в місто. Льоша, як і Гриша, чудово розумів: насамперед Тіні захочуть поквитатися з нами, тому з офісу краще піти.

Льоша взяв телефон, щоб сказати про це Інструкторові, але зупинився. Телефон усе ще був у його руках, Льоша відчував його вагу й гладкість екрана, але навколо густішала темрява й незабаром згустилася цілковито. Льоша осліп з волі чаклуна, що дистанційно «вирубував» службовців Доставки.

На відміну від інших посвячених, Льоша не втратив своїх здібностей до решти. У нього зберігся хист заглядати в майбутнє, щоправда, всього на кілька секунд, максимум на хвилину. Знаючи, що в офісі скоро з’явиться Піпл, він постарався без паніки зібратися й спорудити з підручних матеріалів «газову маску».

Піпл жорстоко страждав — єдиним запахом, який він відтепер міг відчути, був сморід гнилого м’яса, нестерпний, епічний сморід. Піпла вивертало щокілька хвилин, хоча шлунок у нього був зовсім порожній. Він устиг вивести Льошу з офісу, але далеко піти їм не вдалося: чаклунові посіпаки схопили їх і запхнули в джип.

На дорогах уже починався колапс. Пробиваючись по тротуарах і газонах, зминаючи бар’єри й наплювавши на дорожню розмітку, мовчазні люди в сірому привезли Льошу й Піпла в приміщення колишнього дитячого садка, обладнаного під міні-в’язницю.

У цегляній комірчині з дверима-ґратами Льоша й Піпл побачили Лізу, яка щойно отямилася — вона була в наручниках. Усіх трьох приголомшила легкість, з якою чаклун розгромив Доставку.

Ліза, не знаючи нічого про Гришину долю, божеволіла. Піпл, борючись із нудотою, пропонував варіанти втечі, а Льоша оцінював їх з погляду ймовірності. Нічого не виходило, поки Піпл з розпачу не запропонував відверту дурість.

Дурість подіяла. Піпл і Льоша зобразили бійку, Ліза щосили зарепетувала, і бикуватий охоронець, що чергував ззовні, одімкнув двері й зайшов з кийком. Ніякої особливої потреби в цьому не було — але бикові подобалося бити людей, і він не міг змарнувати чудову нагоду.