Розділ «ЧАСТИНА I ВІДВЕРНУТІ»

— Я не думаю, що вони оцінять красу.

— Чому?

— Мій тато казав, що люди, які відчувають красу, добрі; а злі красу не цінують.

— Яньянь, вони лише діють раціонально. Для виживання їхнього народу це правильне рішення; воно не добре і не зле.

— Вперше чую таку думку. Пане Ло, ви їх побачите, чи не так?

— Можливо.

— Якщо вони й справді такі, якими ви їх уявляєте, і якщо ви переможете в битві Судного дня, то могли б ви… — Вона, трохи нахиливши голову, скоса глянула на нього і замовкла в нерішучості.

Він уже збирався відповісти, що ймовірність такого розвитку подій близька до нуля, але стримався і запитав:

— Що я міг би?

— Чому ви обов'язково повинні проганяти їх в космос, на вірну смерть? Дайте їм трохи землі, і нехай вони живуть поруч з нами! Хіба так не буде краще?

Ло Цзи мовчки боровся з емоціями в своїй душі. Потім він вказав в небо:

— Яньянь, не тільки я почув ваші слова.

Чжуан Ян злякано подивилася в небо:

— Ах так! Навколо, напевно, сотні софоніємів!

— Може виявитися, що вас почув сам правитель Трисоляріса.

— І ви всі з мене смієтеся, так?

— Ні. Яньянь, чи знаєте ви, про що я зараз думаю? — Йому дуже захотілося торкнутися її лівої руки, що знаходилася недалеко від керма, але він стримав себе. — Мені здається, що людина, яка могла б врятувати світ, — це ви.

— Я? — Вона розреготалася.

— Так, ви. Але вас однієї недостатньо. Точніше, таких людей, як ви, занадто мало. Якби третина людства розділяла ваші почуття, то Трисоляріс міг би обговорити з нами можливе співіснування на цій планеті. Але, на жаль… — Ло Цзи зітхнув.

Чжуан Ян блиснула безпорадною усмішкою: