Розділ «ЧАСТИНА I ВІДВЕРНУТІ»

— Громадянська оборона? — запитав він.

— Не звичайна. Це протиатомне сховища, але воно вже застаріле. А в ті роки потрібно було бути птахом високого польоту, щоб сюди потрапити.

— Значить, ми в… Західних пагорбах? — поставив запитання Ло Цзи, але його супутники не відповіли. Ло Цзи чув про цей секретний центр управління. Вони увійшли в древній ліфт і почали підніматися, супроводжувані жахливим скреготом металу. Ліфтером був солдат збройної поліції. Він, здавалося, недавно стояв на цьому посту — йому довелося повозитися з кнопками і важелями, перш ніж ліфт дістався до мінус першого поверху.

Вийшовши з кабіни, Ло Цзи побачив, що вони знаходяться в великому залі з низькою стелею — у підземному гаражі. Тут стояло безліч автомобілів; у деяких працювали двигуни, отруюючи викидом повітря. Уздовж рядів машин і між ними ходили люди. Єдиний ліхтар висів у далекому кутку; зал тонув у напівтемряві, і людей було важко розгледіти, — тільки коли вони проходили повз ліхтар, ставало видно, що це озброєні до зубів солдати. Деякі з них кричали в рації, намагаючись бути почутими серед реву моторів. Їх голоси звучали збуджено.

Ши Цян повів Ло Цзи між двома рядами автомобілів; його співробітник йшов позаду. Ліхтар і червоні габаритні вогні, чергуючись, підсвічували Ши Цяна еволюційним кольоровим візерунком, і це нагадало Ло Цзи про напівтемний бар, в якому він зустрів свою недавню подругу.

Ши Цян підвів Ло Цзи до одного з автомобілів, відкрив дверцята і допоміг сісти. Салон був просторим, але маленькі вікна з тонованими шибками глибоко потопали в незвично товстих стінках. Цій машині не був страшний навіть вибух бомби. Дверці залишилися відкриті, і Ло Цзи почув розмову між Ши Цяном і молодою людиною.

— Капітан Ши, вони тільки що подзвонили і сказали, що перевірили весь маршрут. Снайпери зайняли позиції.

— Маршрут занадто складний. Нам вдалося тільки пару раз попрактикуватися — прогнати з кінця в кінець. Малувато для повного спокою. І щодо позицій охорони… Адже я вже говорив: ти повинен думати, як вони. Де б ти влаштував засідку, якби опинився на їхньому боці? Ще раз попроси поради у спецназу. Гей, а де план передачі?

— Вони не сказали.

Ши Цян підвищив голос:

— Ідіоти! Вони не мають права пустити таку важливу частину завдання на самоплив!

— Капітан Ши, схоже, начальство хоче, щоб ми здійснювали супровід до кінця.

— Я готовий здійснювати його хоч до кінця життя, але раз на тому кінці повинна відбутися передача, то необхідно однозначне розмежування обов'язків. Потрібна риса. Все, що трапиться до цієї риси лежить на нас. Після — на них.

— Вони не сказали… — Молодик відчував себе некомфортно.

— Чжен, я розумію — ти не радий тому, що змушений робити з тих пір, як Чан Вейс пішов на підвищення. Прокляття, ми ніби не існуємо для його недавніх підлеглих! Але ж має у нас бути хоч якась самоповага! Ким вони себе вважають, чорт забирай? Вони бували під вогнем противника? Стріляли по кому-небудь самі? В останній операції ця команда притягла так багато технічної підтримки, що це був просто якийсь цирк! Навіть літак дальнього радіолокаційного виявлення задіяли. Але хто в результаті знайшов місце, де збиралися покидьки з ОЗТ? Ми! Цим ми заробили собі декілька очок. Чжен, знадобилося безліч умовлянь, щоб перевести вас всіх сюди, але тепер я боюся, щоб вам це не вийшло боком.

— Капітан Ши, не говоріть так.

— З цим світом не все в порядку. Ти розумієш? Мораль вже не та, що раніше. Всі звинувачують у своїх невдачах інших, так що тримай вуха на маківці! Кажу про це тому, що не впевнений, скільки ще я зможу протриматися. Боюся, все це може звалитися на твою бідну голову.

— Капітан Ши, вам потрібно серйозно задуматися про своє захворювання. Хіба начальство не вписало вас в чергу на анабіоз?

— Мені потрібно ще багато про що подбати. Сім'я, робота. І ти думаєш, що мене не хвилює твоя доля?

— Не турбуйтеся про нас. У вашому стані не можна надовго відкладати гібернацію. Ваші ясна знову кровоточили сьогодні вранці…