Розділ «Рейчел»

— Я гадав, ви з Меґан Гіпвелл не знайомі, - сказав він.

— Не знайомі, - відповіла я, намагаючись протиснутися повз нього.

— Сідайте, — наказав він, блокуючи мені шлях.

Я розповіла про все, що бачила з вікна потяга: про те, як часто Меґан сиділа на веранді, загорала вечорами або смакувала ранкову каву. Розповіла, яка минулого тижня бачила її з іншим — точно не з її чоловіком, розповіла, як вони цілувалися на газоні.

— Коли це сталося? — різко запитав Ґаскілл. Здавалося, я його дратую, мабуть тому, що одразу все не розповіла, а змарнувала цілий день розмовами про себе.

— У п’ятницю. У п’ятницю вранці.

— Тож за день до зникнення ви бачили Меґан з іншим чоловіком? — перепитала Райлі, роздратовано зітхаючи. Вона закрила теку, що лежала перед нею. Ґаскілл відкинувся на спинку стільця, прискіпливо вивчаючи моє обличчя. Райлі, вочевидь, вважала, що я все вигадую; Ґаскілл не був у цьому настільки ж впевнений.

— Зможете його описати? — спитав Ґаскілл.

— Високий, темно…

— Привабливий? — втрутилася Райлі.

Я пирхнула.

— Вищий за Скотта Гіпвелла. Точно знаю, бо бачила їх разом — Джесс та… Перепрошую… Меґан та Скотта Гіпвеллів, а цей чоловік вищий. Більш худорлявий, стрункіший, з більш темною шкірою. Можливо, азіат, — продовжувала я.

— Невже з потяга ви розгледіли його етнічну приналежність? — здивувалася Райлі. — Приголомшує. До того ж хто така Джесс?

— Перепрошую?

— Ви тільки-но згадали про якусь Джесс.

Я відчула, як знову червонію. Похитала головою.

— Ні, не згадувала, — відповіла я.

Ґаскілл підвівся, простягнув мені на прощання руку.

— Гадаю, на сьогодні досить. — Я потиснула йому руку й, ігноруючи Райлі, повернулася, щоб піти. — Міс Ватсон, не наближайтеся до Бленгейм-роуд, — попередив Ґаскілл. — До колишнього чоловіка звертайтеся лише у крайньому разі, а до Анни Ватсон та її дитини взагалі не наближайтеся.

У потягу, повертаючись додому, я аналізувала все те, що сьогодні пішло не так, і була здивована тим, що почуваюся на так уже й погано. Поміркувавши над цим, зрозуміла, у чому річ: учора я й краплини в рот не брала, і сьогодні немає бажання випити. Уперше за багато років мене цікавить щось попри власне нещастя. В мене з’явилася мета. Чи то, принаймні, в мене з’явився привід відволіктись.