Розділ «Анна»

Субота, 3 серпня 2013 року

У Тома зустріч із кимось з армійських приятелів, а Еві спить унизу. Я сиджу на кухні, попри спеку всі вікна та двері зачинено. Нарешті припинився дощ; на вулиці справжня задуха.

Мені нудно. Не можу придумати собі справу. Хотілося б пройтися по крамницях, трохи витратити грошей на себе, однак з Еві це безнадійно. Вона стає дратівливою, і я відчуваю напруження. Тож я просто вештаюся будинком. Не можу ані дивитися телевізор, ані читати газету. Не хочу ні про що знати, не бажаю бачити обличчя Меґан, не хочу про це думати.

Хоча як я можу про це не думати, коли ми мешкаємо всього за чотири будинки одне від одного?

Я декому зателефонувала, дізнатися, чи ніхто не хоче разом прогулятися з дітьми, але всі мали власні плани. Я навіть сестрі зателефонувала, проте з нею потрібно домовлятися не менш як за тиждень. Хай там як, вона відповіла, що в неї надто болить голова з похмілля, їй несила проводити час з Еві. Я відчула жахливий приступ заздрості: мені бракувало субот, коли лежиш на дивані з газетами, мляво пригадуючи, як виходила з клубу минулої ночі.

Насправді дурня, оскільки зараз я живу в мільйон разів краще, я принесла жертву задля того, щоб отримати таке життя. А тепер мені потрібно його захистити. І я сиджу в задушливому будинку, намагаючись не думати про Меґан. Намагаюся не думати про неї, але підстрибую щоразу, як чую шум, здригаюся, коли помічаю тінь за вікном. Це нестерпно.

Не можу припинити думати про те, що Рейчел у ніч зникнення Меґан була неподалік, блукала, похитуючись, п’яна як чіп, а потім просто зникла. Том цілу вічність її шукав, але так і не знайшов. Цікаво: що ж вона тут робила?

Існує якийсь зв’язок між Меґан Гіпвелл та Рейчел. Я розмовляла з детективом Райлі після того, як ми бачили Рейчел у будинку Гіпвеллів, а вона відповіла, що хвилюватися немає причин.

— Вона настирлива жінка, — сказала вона. — Самотня, проте відчайдушна. Їй так і кортить стати комусь у пригоді.

Напевно, поліціянтка має рацію. Проте потім я пригадую, як ця Рейчел з’явилася в моєму домі, забрала мою дитину, пам’ятаю той жах, що охопив мене, коли я побачила її з Еві коло паркану. Пригадую ту жахливу посмішку, від якої мороз поза шкірою, коли я побачила її біля будинку Гіпвеллів. Детектив Райлі й гадки не має, наскільки небезпечною може бути Рейчел.