Розділ «Мeґан»

Субота, 13 липня 2013 року

Тільки коли ми сідаємо в автівку, я помічаю на його руці кров.

— Ти порізався, — кажу я.

Він не відповідає, стискаючи кермо так міцно, що суглоби пальців аж побіліли.

— Томе, мені потрібно з тобою поговорити, — промовляю я. Намагаюся розмовляти як доросла людина і щоб голос звучав примирливо, але, напевно, уже пізно вибачатися. — Пробач за те, що тобі надокучала. Але, заради бога, ти просто відрубав усі кінці. Ти…

— Не варто вибачатися, — м’яко відповідає він. — Я не… Я розлютився з іншого приводу. Не через тебе. — Він повертається, намагається посміхнутися, але в нього це не дуже виходить. — Проблеми з колишньою дружиною, — пояснює він. — Тобі відомо, як це буває.

— Що в тебе з рукою? — запитую я.

— Проблеми з колишньою, — повторює він, у голосі лунає погроза. Решту шляху ми проїжджаємо мовчки.

Зупиняємося в найвіддаленішому куті стоянки для автівок. Ми вже бували тут раніше. Вечорами тут безлюдно — іноді зустрінеш кілька підлітків із бляшанками пива, не більше. Сьогодні ми єдині відвідувачі.

Том вимикає двигун і обертається до мене.

— Гаразд. Про що ти хотіла поговорити? — Він досі сердиться, проте тепер кипить потроху, а не вирує. Однак після того, що тільки-но трапилось, я не хочу залишатися в замкненому просторі з розгніваним чоловіком і пропоную прогулятися. Він закочує очі, важко зітхає, але погоджується.

Досі ще тепло; під деревами купчаться комахи, крізь листя струменить сонячне світло, яке купає стежину в дивному таємничому сяйві. Над головами сердито стрекочуть сороки.

Ми недовго прогулюємося мовчки, я — попереду, Том — за кілька кроків позаду. Я намагаюся підібрати слова. Не хочу ще більше ускладнювати ситуацію. Мені доводиться нагадувати собі, що я намагаюся вчинити правильно.

Зупиняюся, повертаюся до нього обличчям — він стоїть до мене майже впритул.

Обіймає мене за стегна.

— Просто тут? — питає він. — Ти цього бажаєш? — помітно, що він нудьгує.

— Ні, - відповідаю я, відхиляючись від нього. — Не цього.

Стежина трохи сходить донизу. Я уповільнюю крок, він йде поруч.

— Тоді чого?