Розділ 8 Скорочена версія

— Мені сюди неможна, — сказала вона. — Це не моя територія.

— Розслабся, — сказав я. — Це санкціоновано.

Дивна річ, але попри те, що я народився й виріс у Лондоні, існують великі райони міста, які я ніколи не бачив. Стейнз, хоч він формально і не є частиною Лондона, був одним з таких місць; мені він видався малоповерховим і сільським, як на вигляд. Переїхавши в Стейнзі через міст, ми опинилися на безіменному відтинку шосе з великими живоплотами та парканами, що заважали дивитися навколо. Наближаючись до розв'язки, я сповільнився, шкодуючи, що не купив навігатор.

— Повертай ліворуч, — сказала Беверлі.

— Чому?

— Ти шукаєш одного з синів Старого Чоловіка? — спитала вона.

— Окслі, — відповів я.

— То повертай ліворуч, — сказала вона з абсолютною впевненістю.

З тим дивним відчуттям спантеличеності, яке маєш завжди, коли їдеш за вказівками іншої людини, я за першої ж нагоди з'їхав з кільцевої розв'язки. Ліворуч я побачив пристань: на хвилях колихалися рядки білих і блакитних суден, монотонність яких подекуди розбивали баржі.

— То воно? — спитав я.

— Не кажи дурниць, — відповіла вона. — То Темза. Їдь прямо.

Ми проїхали коротким сучасним мостом над тим, що Беверлі впевнено назвала річкою Окслі, й доїхали до невеличкої дивної кільцевої дороги. Було враження, що ми в'їжджаємо в країну манчкінів; район складався з маленьких вуличок, вздовж яких стояли рожеві вапновані одноповерхові будинки. Ми повернули праворуч, паралельно до річки. Я їхав повільно, боячись, що зараз якийсь малий розбишака вискочить посеред дороги та заспіває.

— Приїхали, — сказала Беверлі, і я зупинив машину.

Я вийшов, але вона залишилася сидіти.

— Як на мене, це погана ідея, — сказала вона.

— Насправді вони досить люб'язні люди, — сказав я.

— Я певна, що вони дуже виховані й усе таке інше, — сказала вона. — Але Тай це не сподобається.

— Беверлі, — сказав я. — Твоя мама сказала мені розібратися, і зараз я саме цим і займаюся. А ти маєш допомагати мені в цьому. А для цього ти маєш вийти з машини.

Беверлі зітхнула, відстібнула пасок безпеки й вийшла. Вона потягнулася й вигнула спину, від чого її груди сильно натягнули светр. Перехопивши мій погляд, вона підморгнула мені.

— Просто розминаю спину, — сказала вона.