Розділ 8 Скорочена версія

Окслі розкрив рот, ніби хотів нам щось сказати, але передумав і звернувся до дружини:

— Чай — чудова ідея.

Я полегшено видихнув, Беверлі нервово захихотіла, з-за хмари знову вийшло сонце. Я взяв Беверлі за руку й повів її вперед. Окслі мав статуру роботяги: стрункий, весь у пружних, жилавих м'язах — Айсіс вочевидь була небайдужа до нижчого класу. Але Беверлі, як не дивно, більше зацікавила вода.

— Тут гарно, — сказала вона.

— Хочете зайти? — спитав Окслі.

— Так, дякую, — сказала Беверлі й несподівано для мене одним вправним рухом скинула з себе светр із курточкою, потім зняла леґінси й незабутньо змахнувши коричневими кінцівками пірнула у воду. Ми з Айсіс були змушені спритно відійти, щоб нас не забризкало.

Окслі підморгнув мені й подивився на свою дружину.

— А ти йдеш, кохана?

— У нас є ще один гість, — стримано сказала Айсіс. — Дехто з нас ще не забув манери.

Беверлі виринула й стала посеред ріки по пояс у воді, з грайливою усмішкою та голими грудьми. Я не зміг не звернути увагу, що її соски були великі й жорсткі. Вона спокусливо подивилася на мене з-під важких повік. Якщо її мати була схожа на придонну морську протитечію, то Беверлі була нестримна, наче швидка чиста річка, що мчить під палким полуденним сонцем.

Я вже почав був розстібувати сорочку, але Айсіс поклала взяла мене за руку.

— Настільки легковірних молодих чоловіків я ще не бачила, — сказала вона. — І що нам з вами робити?

Окслі пірнув під воду. Беверлі схилила голову набік, хитро посміхнулася, а потім теж пірнула.

Айсіс запросила мене сісти за пластиковий садовий стіл, а сама, щось тихо бурмочучи, зібрала розкиданий одяг Беверлі, склала його акуратно й повісила біля задніх дверей. Окслі та Беверлі не з’являлися вже понад хвилину. Я подивився на Айсіс; її це, схоже, не турбувало.

— Їх не буде щонайменше півгодини, — сказала вона, заварюючи чай.

Поки вона поралася, я поглядав на воду, але не було навіть бульбашок. Я намагався переконати себе, що вони, певно, випливли з затоки й виринули десь за деревами, але сам собі не вірив. Наливаючи чай, Айсіс дала мені вже стандартну обіцянку й запропонувала скибочку пирога — я подякував і відмовився. Я спитав її, чи не пам'ятає вона Генрі Пайка. Їй це ім'я здалося знайомим.

— Я певна, що був колись актор, якого так звали, — сказала вона. — Але ж акторів було так багато, стільки красивих чоловіків. Моя подруга Анна Сеймур мала лакея-мулата, він був схожий на вас як брат. Він був загрозою для всіх кухарок, — вона нахилилася вперед і зазирнула мені в очі. — А ви — загроза для кухарок, Пітере?

Я подумав про Моллі.

— Навряд чи, — сказав я.

— Ні, я й сама бачу, — сказала вона й відкинулася на спинку стільця. — Його вбили, — раптом сказала вона.