Розділ 8 Скорочена версія

— Тобі, в біса, поталанило, що ти досі живий! — сказав Найтінґейл. — Яке ім'я?

— Генрі Пайк, — сказав я.

— Вперше чую, — сказав Найтінґейл.

Мій налобний ліхтарик, звісно, згорів, тому Найтінґейл ризикнув зробити світоч. Там, де щойно була яма, тепер було мілке заглиблення діаметром три метри. Дерен було повністю знищено, перемелено на суміш мертвої трави та роздрібненого ґрунту. Біля моєї ноги лежало щось кругле, біле та брудне. Це був череп. Я підняв його.

— Це ти, Ніколасе? — спитав я.

— Поклади його, Пітере, — сказав Найтінґейл. — Ти не знаєш, що на ньому може бути.

Інспектор оглянув, що ми зробили з садком.

— Пасторові це не сподобається, — сказав він.

Я поклав череп і помітив, що з землі стирчить ще дещо. Це був олов'яний значок у вигляді скелета, що танцював. Я впізнав у ньому той, який «носив» Ніколас Волпенні. Напевно, його поховали разом із ним.

— Ми ж попередили отця, що полюємо на вандалів, — сказав я.

Піднявши значок, я відчув слабкий спалах тютюнового диму, пива та коней.

— Можливо, — сказав Найтінґейл. — Але я не думаю, що його задовольнить таке пояснення.

— Може, витік газу? — запропонував я.

— Під цією церквою немає газопроводу, — сказав Найтінґейл. — Він може не повірити.

— Повірить, якщо ми скажемо, що витік газу — це легенда-прикриття для викопування бомби, що не вибухнула під час війни.

— Бомби? — спитав Найтінґейл. — Навіщо все так ускладнювати?

— Бо таким чином ми зможемо пригнати екскаватор і добряче тут понишпорити, — сказав я. — Можливо, зможемо ексгумувати цього Генрі Пайка й перемолоти його на порох.

— У тебе диявольський розум, Пітере, — сказав Найтіґейл.

— Дякую, сер, — сказав я. — Я стараюсь.

Окрім хитрого розуму я був також володарем синця на спині розміром з тарілку та ще кількох менших на грудях і на ногах. Лікарю я сказав, що посварився з деревом. Він дивно подивився на мене й відмовився виписувати мені знеболювальні, що сильніші за Nurofen.