Розділ 8 Скорочена версія

Тóбі гавкнув — вимагав сосиску.

— Якщо нам потрібне просто джерело магії, — сказав я, — думаю, я знайду прийнятну заміну.

За словами Бартолом'ю, чим ближче знаходишся до місця поховання привида, тим краще, тому я кілька годин вивчав парафіяльні записи, а Найтінґейл тим часом переконував пастора, що ми хочемо спіймати церковних вандалів. Це дуже дивна церква; вона схожа на велику прямокутну кам'яну клуню, а спроектував її Ініґо Джонс. Східний портик, біля якого я вперше зустрівся з Ніколасом Волпенні, був декоративний; справжній вхід був з західного боку церкви й вів до цвинтаря, з якого зробили садок. Брама з кованого заліза вела з саду до Бедфор-Стріт. Найтінґейл спромігся випросити в пастора ключі.

— Якщо ви плануєте засідку, — сказав пастор. — чи не треба про всяк випадок і мені залишитися?

— Ми боїмося, що вони можуть стежити за вами, — сказав Найтінґейл. — Ми хочемо, щоб вони подумали, що тут нікого немає, щоб спіймати їх на гарячому.

— Для мене це небезпечно? — спитав пастор.

Найтінґейл подивився йому в очі:

— Лише якщо ви залишитеся цього вечора в церкві.

З трьох боків садок був обмежений цегляними стінами та закритими вікнами терасових будинків, що стояли тут від тих самих часів, що й решта Площі. Відрізаний від шуму автотранспорту, він був зеленим острівком спокою, над яким височів портик церкви. Уздовж доріжки росли вишні, рожеві від освітленого травневим сонцем квіту. За словами Найтінґейла, це одне з найгарніших місць у Лондоні. Шкода, що повернутися сюди я мав опівночі, для виконання некроманського ритуалу.

Парафіяльні похоронні архіви були неповні, тому про розташування могили Волпенні я зміг дізнатися лише те, що вона мала бути на північному боці садків, ближче до середини. Оскільки Ніколас за присутності Найтінґейла не з’являвся, інспектор мав стояти біля брами до Бедфорд-Стріт, звідки можливо почути мої крики по допомогу.

Коли я прийшов туди після півночі, час від часу досі лунав пташиний спів. Ніч була ясна, але зірок не було видно через імлу. Залізна брама була холодна на дотик; зачинивши її, я попрямував до могили. Я мав канадський ліхтарик, який комплектувався ремінцем для носіння на голові; він був потрібен мені, щоб читати шпаргалки, записані в стандартному поліцейському нотатникові.

Накреслити пентаграму на м'якому, пружному дерені можна було хіба що мотикою, але я не збирався псувати такий чудовий газон. Натомість я накреслив зірку та коло вугільним пилом, який розсипав з мішка з надрізаним куточком. Я висипав його акуратно, не жаліючи. Полідорі дуже багато написав про небезпеку порушення пентаграми під час виклику духа. Коли твою душу витягнуть з тіла й вона з криком рине в пекло, це буде лише початок.

У кожній з вершин пентаграми я поклав по калькулятору. Я пропонував взяти з собою Тóбі — на випадок, якщо заміна не спрацює — але, коли настав час іти з Фоллі, собака десь сховався. У місцевій крамниці для відпочивальників на природі я взяв оберемок хімічних паличок, що світяться; їх я надламав і поклав там, де шпаргалка вимагала свічки. Той, хто викликає духів (у даному випадку це був я) мав поділитися з колом навколо пентаграми частиною своєї сутності (на чародійному жаргоні кінця вісімнадцятого сторіччя це означало «вкласти в щось магію»). Була спеціальна forma, створена саме для такого застосування, але я не мав часу вивчати її; натомість Найтінґейл запропонував мені створити в центрі світоч.

Я глибоко вдихнув, створив світоч і спрямував його до центра пентаграми. Налаштувавши ліхтарик, я почав читати зі свого записника заклинання. Оригінальна версія являла собою чотири рукописні сторінки, але за допомогою Найтінґейла мені вдалося трохи скоротити її.

— Ніколасе Волпенні, — сказав я. — Почуй мій голос, прийми мої дарунки, піднімись і заговори.

І раптом він з'явився, такий самий підозрілий, як і завжди.

— Я знав, що ви не такий, як усі, щойно побачив вас, — сказав він. — А ваш начальник теж поруч?

— Він там, — сказав я, — за брамою.

— І нехай собі там залишається, — сказав Ніколас. — Я був правий щодо пана-вбивці, так?

— Ми вважаємо, що це дух Пульчинелли, — сказав я.