Розділ 8 Скорочена версія

Найтінґейл сказав, що пригощатися пирогом в Айсіс було поганою ідеєю, тож навряд чи він схвалить, якщо я зближатимусь із німфами місцевих вод. Тому, не зводячи очей з округлих сідниць Беверлі, я намагався думати на професійні теми. До того ж, була ще Леслі, або ж, якщо бути точнішим, слабка надія на Леслі колись у майбутньому.

Я подзвонив і ввічливо відступив.

Зсередини почувся голос Айсіс:

— Хто там?

— Пітер Ґрант, — сказав я.

Айсіс відчинила двері, зустрівши мене широкою усмішкою.

— Пітере! — сказала вона. — Який приємний сюрприз.

Вона помітила за моєю спиною Беверлі, і хоча усмішка з її обличчя не зникла, в очах з'явилася стурбованість.

— А це хто? — спитала вона.

— Це Беверлі Брук, — сказав я. — Я подумав, що настав уже час повноцінного знайомства. Беверлі, це Айсіс.

Беверлі обережно простягнула руку, Айсіс її потиснула.

— Приємно познайомитися, Беверлі. Ми на задньому дворі — проходьте.

Айсіс, звісно, не побігла — це було б недостойно — але, тим не менш, пішла швидкою ходою дружини, яка рішуче налаштована повідомити чоловікові приголомшливу новину раніше за гостей. Я мигцем зауважив чисті маленькі кімнати зі шпалерами з рослинним візерунком, а потім ми пройшли крізь двері кухні надвір.

Задня стіна будинку була біля самої річки, і Окслі збудував собі дерев'яний причал, що стирчав над водою. Від зовнішнього світу цей свого роду басейн був відгороджений з обох кінців двома плакучими вербами. Тут панували прохолода та позачасовість, як у сільському храмі. Окслі стояв голий у воді, коричнева вода хлюпала по його стегнах. Він широко всміхався Айсіс, яка шалено намагалася показати йому жестами, що треба поводитися пристойно. Виходячи з води, він побачив мене та Беверлі.

— Що це таке? — спитав він. Його плечі напружилися, і чесне слово, сонце тієї миті зайшло за хмару; хоча це міг бути просто збіг.

— Це, — сказав я, — Беверлі Брук. Привітайся, Беверлі.

— Привіт! — сказала Беверлі.

— Я подумав, що настав уже час вам познайомитися з іншим світом.

Окслі переніс вагу з ноги на ногу, і я відчув, що Беверлі позаду мене зробила крок назад.

— Як мило, — привітно сказала Айсіс. — Сідайте за стіл, вип'ємо чаю.