Розділ 41

— Мені холодно, — скімлив Сноуден. — Холодно.

— Тихо, тихо, — машинально бубонів Йосаріан нечутним голосом. — Тихо, тихо.

Йосаріану теж стало холодно, і він непогамовно затремтів. Усе тіло його вкрилося гусячою шкірою, а він пригнічено вглядався в невблаганну таємницю, яку Сноуден розплескав по всій брудній підлозі; Послання в його нутрощах було легко відчитати. Людина — це матерія, ось таємниця Сноудена. Викинь людину з вікна, і вона розіб’ється. Підпали її, і вона згорить. Закопай у землю, і вона зогниє, як гниє будь-яке сміття. Коли дух відходить, людина — це сміття. Ось така була таємниця Сноудена. Достигнути — і все[49].

— Мені холодно, — знову проказав Сноуден. — Мені холодно.

— Тихо, тихо, — відповів Йосаріан. — Тихо, тихо.

Він потягнув за витяжний трос парашута і вкрив тіло Сноудена білим нейлоновим саваном.

— Мені холодно.

— Тихо, тихо.