Розділ 41

— Тихо, тихо, — відповів Йосаріан, бо не знав, що ще відповісти. — Тихо, тихо.

— Мені холодно, — скімлив Сноуден. — Мені холодно.

— Тихо, тихо. Тихо, тихо.

Йосаріан злякався і заквапився. Нарешті він знайшов ножиці і став обережно розрізати комбінезон Сноудена вище рани, якраз під самим пахом. Він розрізав цупкий габардин довкола стегна по прямій лінії. Малий хвостовий стрілець опритомнів, побачив Йосаріана і знову знепритомнів. Сноуден повернув голову на друге плече, щоб краще бачити Йосаріана. Тьмяне, затухаюче світло жевріло в його слабких і збайдужілих очах. Йосаріан, збентежений, старався не дивитись на нього. Він почав кроїти штанину вниз по внутрішньому шву. Із зяючої рани — чи це не трубка слизької кістки там, в глибині яскраво-червоного місива, попід тріпотливими волоконцями химерних м’язів? — наче сніг, що тане на піддашші, але в’язкий і червоний, кількома цівками витікала кров і, спливаючи донизу, гуснула. Йосаріан розрізав штанину комбінезона до кінця і розгорнув її. Чвакнувши, вона впала на підлогу, відкривши облямівку Сноуденових трусів кольору хакі, що всмоктували плями крові, ніби їх мучила спрага. Йосаріана приголомшив вигляд мертвотно-блідої, як віск, голої ноги Сноудена і те, якими огидними, неживими й неприродними здавалися м’які, кучеряві волосинки на його гомілці та литці. Рана, тепер побачив він, виявилась не така велика, як м’яч для регбі, а завдовжки й завширшки з його долоню і надто пошарпана й глибока, щоб її розгледіти. Пошматовані м’язи сіпались, мов живий фарш. Довгий віддих полегшення вирвався з уст Йосаріана, коли він побачив, що життю Сноудена нічого не загрожує. Кров уже зсідалася в рані, і треба було лише накласти пов’язку і не турбувати Сноудена, поки літак не приземлиться. Він вийняв з аптечки кілька пакетів сульфаніламіду. Сноуден затремтів, коли Йосаріан легенько натиснув на нього, щоб трохи повернути на бік.

— Я зробив тобі боляче?

— Мені холодно, — скімлив Сноуден. — Мені холодно.

— Тихо, тихо, — мовив Йосаріан. — Тихо, тихо.

— Мені холодно. Мені холодно.

— Тихо, тихо. Тихо, тихо.

— Болить! — раптом жалібно зойкнув Сноуден і страдницьки поморщився.

Йосаріан знову гарячково покопирсався в аптечці, шукаючи морфій, але знайшов лиш записку від Майла і пляшечку з таблетками аспірину. Він прокляв Майла і простяг Сноудену дві таблетки. Води він запропонувати не міг. Сноуден від аспірину відмовився, ледь помітно хитнувши головою. Обличчя мав бліде й безбарвне. Йосаріан зняв з нього шолом і опустив голову на підлогу.

— Мені холодно, — стогнав Сноуден з напівзаплющеними очима. — Мені холодно.

Краї його губ починали синіти. Йосаріан скам’янів. Він подумав, чи не висмикнути витяжний трос парашута і вкрити Сноудена складками нейлону. У літаку було дуже тепло. Несподівано підвівши очі, Сноуден усміхнувся до нього вимученою, згідливою посмішкою і ледь повернув стегно, щоб той міг посипати рану сульфаніламідом. З поновленою впевненістю та оптимізмом Йосаріан узявся до роботи. Літак провалився в повітряну яму, і Йосаріан, здригнувшись, пригадав, що залишив свій власний парашут у носовій частині. На те не було ніякої ради. Він сипав пакетик за пакетиком білого кристалічного порошку в закривавлену овальну рану, аж поки не стало видно нічого червоного, а тоді глибоко, стривожено вдихнув і, зціпивши зуби, голою рукою торкнувся підсохлих клаптів розірваної плоті, щоб запхнути їх досередини. Він швидко накрив цілу рану великим ватним тампоном і відсмикнув руку. Нервово всміхнувся сам до себе, коли це коротке випробування скінчилось. Реальний дотик до змертвілої плоті виявився не таким уже й відразливим, як він того чекав, і він навіть став погладжувати рану пальцями ще і ще раз, щоб переконатись у своїй відвазі.

Далі він почав перев’язувати вату марлевим бинтом. Накладаючи другий виток пов’язки на стегно Сноудена, Йосаріан помітив на внутрішній стороні невеличку дірку, крізь яку зайшов осколок снаряда, круглу зморщену ранку, завбільшки з дрібну монету, з посинілими краями і чорним ядром, де запеклася кров. Він посипав сульфаніламідом і цю ранку і продовжував накручувати бинт довкола стегна, аж поки тампон не закріпився надійно. Потім обрізав бинт ножицями, розкраяв кінець уздовж на дві смужки і зав'язав, обхопивши стегно, в акуратний прямий вузол. Пов’язка, безперечно, вдалася, він з гордістю присів навпочіпки, витираючи спітніле чоло, і привітно всміхнувся до Сноудена.

— Мені холодно, — простогнав той. — Мені холодно.

— Все буде добре, хлопче, — запевнив його Йосаріан, заспокійливо плескаючи його по руці. — Все під контролем.

Сноуден кволо хитнув головою.

— Мені холодно, — повторив він, очі мав каламутні й невидющі. — Мені холодно.

— Тихо, тихо, — сказав Йосаріан з наростаючим сумнівом і трепетом. — Тихо, тихо. Ми вже скоро сядемо, і тобою займеться Док Деніка.

Та Сноуден не переставав хитати головою і нарешті вказав, ледь помітним рухом підборіддя, в напрямку пахви. Йосаріан нахилився і побачив дивного кольору пляму, що сочилася крізь комбінезон під проймою Сноуденового бронежилета. Йосаріан відчув, як серце його завмерло, а потім закалатало так шалено, що йому стало важко дихати. Сноуден був поранений під бронежилет. Йосаріан шарпнув за застібки і почув свій власний дикий скрик: нутрощі Сноудена драглистою масою поповзли на підлогу і витікали з нього ще і ще. Уламок снаряда з три дюйми завбільшки врізався в його другий бік, якраз під рукою, і пройшов навиліт, потягши за собою цілі строкаті шматки Сноудена і вивалившись крізь гігантську діру в його ребрах. Йосаріан скрикнув іще раз і затулив очі долонями. Зуби йому заклацали з жаху. Він примусив себе глянути знов. Ось вам і Божі щедроти, все як треба, з гіркотою подумав він, втупившись поглядом — печінка, легені, нирки, ребра, шлунок і шматочки тушкованих помідорів, що їх того дня Сноуден з’їв на обід. Йосаріан, що ненавидів тушковані помідори, відвернувся в запамороченні і почав блювати, схопившись руками за пекуче горло. Хвостовий стрілець розплющив очі, побачив, як він блює, і знепритомнів знову. Коли Йосаріана повністю вивернуло, він весь обм’як від виснаження, болю та відчаю. І мляво повернувся до Сноудена: той уже дихав слабше й частіше, лице його ще більше зблідло. Йосаріан уже й не знав, з якого боку братися до порятунку.