Розділ 40

— Називай мене просто Блекі, Джоне. Тепер ми друзі.

— Гаразд, Блекі. Друзі звуть мене Йо-Йо. Блекі, я...

— Друзі звуть його Йо-Йо, — проспівав підполковник Корн полковникові Каткарту. — Чого б тобі не привітати Йо-Йо з правильним рішенням, яке він прийняв.

— Ти прийняв справді дуже правильне рішення, Йо-Йо, — сказав полковник Каткарт, з незґрабною ревністю потискаючи Йосаріанові руку.

— Дякую, полковнику, я...

— Зви його Чак, — сказав підполковник Корн.

— Звісно, зви мене просто Чак, — сказав полковник Каткарт, засміявшись водночас ніяково і щиро. — Тепер ми друзі.

— Звісно, Чаку.

— Виходимо усміхаючись, — підполковник Корн поклав їм руки на плечі, і всі троє рушили до дверей.

— Сходите з нами якось на вечерю, Йо-Йо? — гостинно запросив полковник Каткарт. — Може, сьогодні? В офіцерській їдальні.

— Залюбки, сер.

— Чак, — з докором поправив його підполковник Корн.

— Вибачте, Блекі. Чак. Я ще не звик.

— Все гаразд, друже.

— Звісно, друже.

— Дякую, друже.

— Нема за що, друже.

— Бувай, друже.

Йосаріан сердечно махнув своїм новим дружкам на прощання рукою, вийшов на галерею і, щойно опинившись на самоті, мало не заспівав. Він домігся свого: йому це вдалося; його бунт закінчився успіхом; він у безпеці, йому немає чого і ні перед ким соромитися. З бадьорим і веселим настроєм він прямував до сходів. Якийсь солдат у темно-зеленому робочому одязі віддав йому честь. Йосаріан радісно відповів на вітання, з цікавістю глянувши на солдата. Той здався на диво знайомим. Але солдату темно-зеленому робочому одязі раптом обернувся в повію Нейтлі, яка кинулась на Йосаріана з великим кухонним ножем з кістяною колодкою і штрикнула його в бік під здійнятою у вітанні рукою. Зойкнувши, Йосаріан повалився на підлогу і заплющив очі від всеохопного переляку, коли помітив, як дівчина піднімає ніж, аби вдарити ще раз. Він був уже непритомний, коли підполковник Корн і полковник Каткарт вискочили з кабінету і врятували йому життя, сполохавши дівчину.