Розділ 40

Йосаріан напружився, здивований і насторожений останніми словами.

— Як це? — вигукнув він. — При чому тут ви з полковником Каткартом до моєї країни? Ви і вона не одне і те саме.

— Хіба можна нас розділяти? — спитав підполковник Корн з іронічним спокоєм.

— Саме так! — з пафосом вигукнув полковник Каткарт. — Ви або за нас, або проти нас. Третього не дано.

— Боюсь, він вас упіймав, — додав підполковник Корн. — Ви або за нас, або проти своєї країни. Все дуже просто.

— О ні, підполковнику. Я на таке не ведуся.

Підполковник Корн був незворушний.

— Щиро кажучи, я також, але всі інші поведуться. Ось і все.

— Ви вкрили ганьбою свій мундир! — з шаленою люттю проголосив полковник Каткарт, уперше звертаючись до Йосаріана. — Хотілося б мені знати, як вам вдалося стати капітаном.

— Ти ж його і підвищив, — лагідно нагадав йому підполковник Корн, хихотнувши у жменю. — Невже забув?

— Бачу, не треба було того робити.

— А я попереджав, — сказав підполковник Корн. — Але ж ти ніколи мене не слухаєш.

— Трясця, ти перестанеш товкти одне й те ж? — крикнув полковник Каткарт. Він насупив брови і втупився в підполковника Корна підозріливим поглядом, впершись кулаками у стегна. — Послухай, а ти на чиєму боці?

— На твоєму, полковнику. На чиєму ще боці я можу бути?

— Тоді перестань до мене прискіпуватися, добре? Відчепися від мене, ясно?

— Я на твоєму боці, полковнику. Я просто переповнений патріотизмом.

— Ну, тоді постарайся не забути про це. — За якусь хвилю полковник Каткарт неохоче відвернувся, так і не переконавшись до кінця, і заходив по кабінету, крутячи в руці довгий мундштук. Він тицьнув великим пальцем на Йосаріана. — Давай з ним закінчимо. Я знаю, що я б зробив. Я б вивів його надвір і пристрелив. Ось що я зробив би з ним. Ось що зробив би з ним генерал Дрідл.

— Та генерала Дрідла вже більше з нами немає, — сказав підполковник Корн, — отож ми не можемо вивести його надвір і пристрелити.

Тепер, коли момент напруги з полковником Каткартом минув, підполковник Корн знову розпружився і став легенько постукувати по тумбі стола. Він повернувся до Йосаріана.

— Тож натомість ми відправимо вас додому. Довелось трохи помізкувати, але врешті-решт ми склали оцей маленький жахливий план, як відправити вас додому, не викликавши аж надто великого невдоволення у ваших друзів, які лишаться тут. Хіба ви не раді?