Розділ 13

— Куди?

— Он на той кілочок. Потім підніми і кинь на оцей кілочок. Це гра, розумієш? Завжди піднімаєш підкову.

— Так, сер. Розумію. А по скільки зараз підкови?

Середземноморські пасати рознесли на далекі відстані екзотичний аромат свіжих яєць, що шкварчали в озерці свіжого вершкового масла, приманивши назад до ескадрильї генерала Дрідла, який пригнав на Піанозу з вовчим апетитом у супроводі особистої медсестри, яка всюди його супроводжувала, і свого зятя, полковника Мудуса. Спочатку генерал Дрідл поглинав усю їжу лише в їдальні у Майла. Потім три інші ескадрильї полку генерала Каткарта передали свої їдальні під оруду Майла і виділили по літаку з пілотом, аби він і їм міг постачати свіжі яйця й масло. Майлові літаки сім разів на тиждень курсували туди й назад, оскільки всі офіцери чотирьох ескадрилій почали поглинати свіжі яйця в ненаситній оргії поїдання свіжий яєць. Генерал Дрідл поглинав свіжі яйця на сніданок, на обід і на вечерю, а між трапезами поглинав ще кілька свіжих яєць, аж поки Майло не відкрив багаті ринки свіжої телятини, яловичини, качок, баранячих котлет, грибів, броколі, південноафриканських лобстерів, креветок, шинки, пудингів, винограду, морозива, полуниць та артишоків. У дивізії генерала Дрідла були ще три полки, і всі вони, сповнені заздрощів, відправляли свої літаки до Мальти по свіжі яйця, але виявилося, що свіжі яйця продавалися там по сім центів за штуку. Оскільки в Майла вони могли купити яйця по п’ять центів за штуку, доцільніше було передати свої їдальні до його синдикату, виділивши по літаку з пілотом для довозу всіх тих добрих продуктів, які він також обіцяв їм постачати.

Усіх окрилив такий поворот подій, а найбільше — полковника Каткарта, який вважав, що здобув листок до вінка своєї слави. Він жваво вітався з Майлом при кожній зустрічі і, в припливі покаянної щедрості, раптом рекомендував майора Майора на підвищення. Подання було тут же відхилено у штабі Двадцять сьомої повітряної армії колишнім РПК Вінтерґріном, який нагадав йому в безцеремонній записці без підпису, що в армії є лиш один майор Майор Майор Майор і командування не має намірів його втрачати через підвищення, аби тільки догодити полковникові Каткарту. Полковника Каткарта зачепила така гостра догана, і він винувато затаївся в кабінеті, болісно переживаючи лиху годину. У цій плямі на репутації він звинуватив майора Майора і вирішив того ж таки дня розжалувати його в лейтенанти.

— Мабуть, не дадуть цього зробити, — зауважив підполковник Корн з поблажливою усмішкою, смакуючи ситуацію. — 3 тієї самої причини, чому не дадуть його підвищити. Окрім того, виглядатимеш по-дурному, прохаючи його розжалувати до лейтенанта відразу після того, як попросив підвищити до мого звання.

Полковник Каткарт відчув себе зв’язаним по руках і ногах. Набагато успішнішим було його подання на медаль для Йосаріана після краху над Феррарою, коли міст через річку По простояв неушкодженим ще цілих сім днів після того, як полковник Каткарт зголосився його знищити. Дев’ять вильотів зробили його люди за шість днів, але міст зруйнували аж під час десятого вильоту на сьомий день, коли Йосаріан, вдруге повівши на ціль свою ланку з шести літаків, занапастив Крафта разом з його екіпажем.

Йосаріан обережно пішов на другий захід, бо тоді ще був хоробрий. Він не відривав очей від прицілу, аж поки не випустив усі бомби, а коли підвів голову, то побачив, що кабіна його літака залита дивною жовтогарячою загравою. Спершу йому здалося, що то горить його машина. Та потім він помітив прямо над собою літак з палаючим двигуном і закричав у переговорний пристрій до Маквота різко повернути ліворуч. За якусь мить у літака Крафта відірвало крило. Охоплені полум’ям уламки пішли донизу: спочатку фюзеляж, далі крило, що якийсь час іще кружляло в повітрі, а злива металевих уламків лунко задріботіла по кабіні над самою головою Йосаріана і безперервні кахи! кахи! кахи! зенітних вибухів далі стугоніли довкола.

На землі, під десятками похмурих поглядів, пригнічений Йосаріан пішов передати дані повітряної розвідки капітану Блеку, що стояв біля зеленого дощаного барака інструкторської, і довідався, що всередині на нього вже чекають полковник Каткарт і підполковник Корн. На порозі, блокуючи вхід, стояв блідий майор Денбі і мовчки, помахом руки, усіх відганяв. Йосаріан валився з ніг від утоми і мріяв лиш про одне — скинути з себе липкий одяг. Він переступив поріг інструкторської кімнати зі змішаними почуттями, не знаючи, як йому ставитися до смерті Крафта і його людей, адже всі вони загинули в далині самотніх і німих передсмертних мук саме в ту хвилину, коли сам він загруз по вуха в тій-таки ницій, болючій дилемі обов’язку і вічного прокляття.

З другого боку, полковника Каткарта ця подія шокувала.

— Двічі? — спитав він.

— За першим разом я би схибив, — тихо відповів Йосаріан, опустивши голову.

Їхні голоси ледь відлунювали в довгому, вузькому бараку.

— Але двічі? — повторив полковник Каткарт з явною недовірою.

— За першим разом я би схибив, — повторив Йосаріан.

— Але Крафт не загинув би.

— І міст би досі стояв.

— Навчений бомбардир мусить скидати бомби за першим разом, — нагадав йому полковник Каткарт. — Інші п’ять бомбардирів скинули бомби за першим разом.

— І схибили, — сказав Йосаріан. — Нам би знову довелося туди летіти.

— А можливо, ви за першим разом би його зруйнували.